Незвичайні пригоди Марко Поло

Марко одразу забув свою підозру. Йому пригадалось, як вони ходили додому до капітана Матео, коли розшукували Паоло, і як він був завжди готовий допомогти їм.

— Сідай! — підбадьорливо гукнув капітан хлопцеві. — У мене ще багато справ.

Марко плигнув у човен. Капітан Матео, відштовхнувшись від берега, вдарив веслами і погнав човна по каналу Сан-Марко. Перед хлопцем знову постала картина нічної Венеції. Він відчував, що не раз згадуватиме цю картину в мандрах.

— Ви були на нашому кораблі? — спитав раптом Марко. — Я бачив, як ви розмовляли з капітаном Антоніо.

Матео здивовано глянув на нього. Човен мало не наскочив на стовп, що стирчав з води.

— То ти підслухував нашу розмову? — загрозливо спитав капітан Матео.

— Я прийшов не для того, щоб підслухувати ваші розмови, — одказав йому хлопець. — Я хотів тільки ще раз поглянути на корабель. Не міг спокійно всидіти вдома.

— Хотів ще раз глянути на корабель? — Матео засміявся. — Мабуть, боявся, що за ніч його вкрадуть? — Раптом він став серйозним і владно запитав: — Виходить, ти не чув, про що ми говорили?

— Ні, я тільки чув, як ви сказали: «До завтра». Скажіть, капітане Матео, що це має значити?

Вони проїхали Великий канал, по якому сновигали сотні барок і човнів, і звернули в невеличкий рукав. Тут було безлюдно й тихо. Перед ними чорнів над водою дерев'яний міст, на якому тьмяно сяяв ліхтар. Світло його було таке слабе, що навіть не відбивалось в воді.

— Капітан Антоніо — мій давній приятель, — сказав Матео. Ми служили з ним матросами на «Святій Марії» і плавали аж до берегів Франції, Іспанії, Африки… — Раптом Матео нахилився і сердито промовив: — Нащо я тобі розповідаю це? Хіба я злодій чи вбивця? Я вільна людина і можу ступити на палубу будь-якого корабля.

— Капітане Матео, я не думаю про вас нічого поганого, — заспокійливо сказав Марко.

Матео вмить заспокоївся. Марко помітив, як у нього в куточках рота і в зморшках біля очей промайнула хитрувата посмішка.

— Дай мені руку, сину, — сказав Матео. — Хтозна, коли ми ще з тобою побачимось, — через п'ять днів чи через п'ять років, чи, може, й ніколи. Старий моряк бажає тобі попутного вітру. Він дорожчий за тисячу дукатів. — І капітан зареготався так, що аж луна пішла.

Рука Марко зникла у величезній долоні Матео. Але він, не скривившись, витримав потиск.

— До побачення, капітане Матео! — дзвінко гукнув він. — Через п'ять днів!

Він засміявся, вистрибнув на берег, відштовхнув човна і, залишивши приголомшеного капітана Матео, рушив додому.