Незвичайні пригоди Марко Поло

— Навіки слава! Сідай, сину мій! — Брат Джіельмо підсунув йому стільця. На столі перед ним лежала книга.

— Чи смію я запитати, брате Джіельмо, що ви читаєте? — спитав Марко, поглядаючи на жовті сторінки від руки написаної книги.

— Це розповідь брата Іоанна де-Плано Карпіні, котрий 1245 року був посланий папою до татар. Я собі виписав з його книги кілька уривків. Але перш, ніж ми зійдемо на землю, я викину їх у море. — Брат Джіельмо зітхнув.

— Невже там таке погане написане? — здивовано спитав Марко.

— Татари зарозумілі й жорстокі. Посланцям папи довелося після важкої подорожі до двору імператора Куюка довго чекати, поки він прийняв їх. Та й потім він розмовляв з ними надзвичайно погірдливо.

— Можна мені почитати, що пише брат Плано Карпіні? — захоплено спитав Марко.

— Читай, я ще раз послухаю. Ось тут, де пишеться про аудієнцію ченців і посланців у хана.

Брат Джіельмо дав хлопцеві книжку, і той почав читати.

«В цьому місті, коли імператора посадили на трон, нас викликали до нього, його перший державний секретар Джінай, записавши наші імена, гучним голосом прочитав їх перед імператором та його вельможами. Після цього кожен з нас чотири рази став на ліве коліно. Нас попередили, щоб. ми не торкались до порога, потім ретельно обшукали — чи не приховав хто-небудь з нас ножа, і ввели східними дверима до палацу. Західними дверима заходив тільки імператор. Так ми вперше після того як великий володар став імператором у його присутності вступили до його помешкання. Тут він приймав також інших посланців, хоч впускали до нього небагатьох.

Нас запитали, чи ми не хочемо передати імператорові подарунки, але нам нічого було дарувати — ми вже віддали все».

Марко так заглибився в читання, що зовсім забув, де він знаходиться. Весь отой казковий світ, ніби живий, постав у нього перед очима. Ще ніколи він так пристрасно не бажав побачити на власні очі далекі країни, про які не раз чув від батька й Мафіо Поло.

Його вивів із задуми невдоволений голос брата Джіельмо.

— Досить, сину. Я бачу, що це грішне чуже життя причарувало тебе.

Марко поклав книгу на стіл.

— Так, брате Джіельмо — сказав він, — я дуже радий, що ми вирушили в подорож. Батько багато розповідав мені про двір великого хана. Тепер там зовсім не так, як пишеться в книзі. Татари живуть зараз у далекому Китаї в чудових палацах. Я ніяк не можу дочекатися, коли ми дістанемося туди.

— Ти ще молодий, сину мій. Хай благословить тебе бог! Ну, йди, я хочу трохи відпочити.

Коли Марко вийшов у коридор, капітан Антоніо саме піднімався сходами на палубу. Юнак підкрався до його каюти, припав вухом до дерев'яних дверей і став прислухатись. Він почув важкі кроки і легке покашлювання.

Марко засміявся і затарабанив кулаками в двері. В каюті одразу ж усе затихло.