Щоденник моєї секретарки

— Чому?

— Як це, чому? Згадай ті часи. Таксі було єдиним місцем, де окрема бойова одиниця могла заробити, хай і нелегально, але якісь там гроші. Зародок капіталізму.

— Точно. А я вже й забулася.

— Отож, слухай. Для того, щоб грачувати, потрібна машина. А Толік мав тільки зарплатню лікаря. І тоді він зробив геніальний трюк — під час інтимних побачень у всіх своїх коханок позичив золото — у кого персня, у кого сережки, кулончик, ланцюжок. Ти ж знаєш, жінки люблять обвішуватися брязкальцями. Оце ж зібрав усе це та відніс до ломбарду. Ну а на позичені гроші купив старенького «Москвича». Уявляєш?

— А вони знали одна про одну?

— Історія замовчує. Мабуть, здогадувалися. А може, й ні. Тож кілька місяців ночами він їздив, майже не спав, не їв, але гроші врешті відграчував. Викупив з ломбарду золото і приніс своїм жінкам. Усе повернув, крім одного персня.

— Чому?

— Ну, у ломбарді загубили чи то хтось собі притримав. Але перстень виявився не простий, а фамільний, бабусин. Отже, Толіку довелось одружуватися, хоч вона й була на п’ять років старша.

— Закладаюся, що про фамільний вона вигадала!

— Тобі видніше. Жіночі фокуси — це твоя парафія.

Ірка сміється:

— І чоловічі теж. Він, до речі, — справжній чоловік.

— А ти думала! Якщо він тобі так сподобався, то май на увазі, що він знову холостий.

Губки моєї дружини кривляться у незадоволеній гримасі:

— Фі! Така романтична історія, і знову розлучення. Чому ви, чоловіки, такі скоти? Тільки дружина стає старою, одразу біжите до молодих.

Я заперечую:

— Ну, по–перше, він не побіг до молодої, а залишився сам, а по–друге, ти ж сама все життя борешся з моїми старими речами. «Цим штанам уже п’ять років, а цій кофті — десять. Треба купити нову», — передражнюю її тон.

— Так правильно, ти ж солідна людина, а ходиш, як обідранець.

— От бачиш, виходить, що стару кофту треба поміняти, а стару дружину — ні? В чому різниця?

Вона б’є мене в плече своїм гострим кулачком.

— Дружина — не кофта.

— Але ж принцип той самий.

— І зовсім не той самий.

— Той–той. А отого пузатого бачиш?

— З довгою білявкою?

— От–от. Він принципово знімає таких, що на дві голови вищі, за метр вісімдесят. Каже, що дуже швидко і відмов практично не буває. Бо такі дівчата недолюблені. Мороки менше, а потенціал у них ого–го.

— Які ж ви циніки!

— Це він цинік, а я романтик. Бо вибрав тебе.

Ірка сміється. Ірці приємно.

— А цей от лисун, що до нас підходив, має підпільне прізвисько «Шрек».

— Чому?

— Це геніальна історія. Він любить напитися так, щоб обличчям в салат. Ну, дружина якось не витримала, і поки він спав, пофарбувала йому яйця зеленкою.