Щоденник моєї секретарки

Палуба теж вражала функціональністю — напівзсунуті люки до трюмів означали, що вони дійсно відкриваються. Я нахилився ще нижче і побачив, що крізь прозорі ілюмінатори можна зазирнути досередини і, якщо зір дозволяє, навіть роздивитися матроський кубрик з ліжками, накритими мініковдрами та мікроподушками. Робота вражала не тільки ретельністю, але й знанням справи — цікаво, де на зоні можна довідатись, як влаштовано вітрильник?

Так само залишалося незрозумілим, чому для подарунка улюбленим адвокатам було обрано саме таку от морську тематику. Інкрустований Кримінальний кодекс личив би більше. Хоча, можливо, цей корабель символізував прагнення до волі. А чи то, може, зеки хотіли натякнути на те, що юристи воюють за їхню свободу — адже вітрильник був військовим, його борти прикрашали три ряди гарматних портів, прикритих люками.

Цікаво, а вони відкриваються?

Я настільки знахабнів, що простягнув палець і обережно потягнув на себе один із люків. Він легко подався — і тут…

— Уявляєте?! — розповідав я за чаркою ввечері Мирославу та Олесеві. — Тягну я гарматний люк, він відкривається, а замість гармати з люку визирає… Правильно. Болт. Чоловічий статевий орган з усіма анатомічними подробицями. Щоб ніхто не переплутав.

— Та ти що! — не повірив Олесь.

— А це файно, — замріяно сказав Мирослав. Він умів оцінити тонкий сексуальний гумор.

Ми давно збиралися разом напитися, та все відкладали, і от сьогодні, отримавши передоз різноманітних вражень, я поставив питання руба — або зустрічаємося в Еріка або не зустрічаємося ніде й ніколи. Вгадайте, який варіант отримав підтримку.

— Я — до інших люків, а там — те саме. Заступнику Голови Верховної Ради зеки подарували модель тридцятиболтового фрегата!

Мирослав артистично цокнув язиком:

— І то важливо, що діючу модель!

— А навіщо? — здивувався наївний Олесь.

Ми поблажливо перезирнулися. Свята простота!

— Ти ж враховуй, що він є не тільки заступник, але й голова Спілки адвокатів, — почав пояснювати Мирослав. — Юрист номер один у державі. Доходить?

— Ні, — чесно зізнався наш наївний поет.

Що поробиш — творці завжди були трохи не від світу сього.

— За зоновськими порядками кожен носить свого болта сам. А як бере чужого, значить — опущений, тобто підор. А тепер оціни — зеки роблять подарунок своїм адвокатам на ювілей. Хіба ж можна стриматися, щоб їх не опустити?

— Навіщо опустити? Вони ж їх захищають.

— Е, хлопче, — засміявся я. — Якби добре захищали, вони б не сиділи на зоні і не робили моделі кораблів. Кожен зек знає, що адвокат і прокурор з суддею — одна банда.