Нічний черговий

Збоку через прохід сиділа пара виконавців із цього фільму — стрункий темношкірий молодик з довгим сумним обличчям, мабуть, північноафриканець, і гарненька молода американочка з білявим кінським хвостиком і свіжим личком, як у дівчат із Середнього Заходу доби перших поселенців. Її звали Прісцілла Дін, вона була охайно вдягнена і нагадувала старанно випрасувані шовкові стрічечки. «Дуже приємно»,— мовила вона з чітким айовським акцентом. Іншим я був відрекомендований по-діловому, без церемоній...

Бородатий чоловік з довгими патлами і в засмальцьованій бавовняній куртці, який сидів окремо і гидливо дивився перед себе, ледь буркнув щось собі під ніс у відповідь на моє вітання.

— Це критик,— прошепотів Фабіан,— і дуже близький приятель Надін.

— Рада познайомитися з вами,— сказала Надін, простягаючи мені руку з-поза пульта. Рука була дуже випещена. Сама вода була маленька і тендітна, але мала високі повні груди, наполовину відкриті в низькому декольте гарної сукні. Її засмагла шкіра мала чудовий бронзовий відтінок. Я на мить уявив собі, як вона лежить зовсім гола на пляжі десь у Сен-Тропезі, в оточенні таких же голих розпусних молодиків.— Погляньте, що там робить цей нездара кіномеханік — кинула вона операторові.— Ми орендували зал тільки на півгодини.— Вона говорила по-англійському з тим особливим акцентом, що так подобається американцям.

Оператор крикнув щось по-французькому в телефон, який стояв перед ним, і світло погасло.

Наступні півгодини я щиро дякував долі за те, що в залі темно й ніхто не бачить, який я червоний. Гаряча хвиля крові на моєму обличчі повинна була підняти температуру в приміщенні незгірш від великої інфрачервоної лампи. Те, що діялося на екрані, та ще в кольоровому зображенні, мій батько назвав би видовиськом, яке годі змалювати. Там було злягання всіх видів, у різних положеннях, у найнеймовірніших місцях, включаючи і ті різновиди сласних утіх, що їх «Плейбой» скромно називає по-латині. Були там і сцени садизму та мазохізму, і ще чогось, що я навіть не знаю як назвати. Фабіан казав правду: там було всього на будь-який смак. Дія відбувалася десь у середині дев'ятнадцятого століття, бо чоловіки були в циліндрах і сюртуках, а жінки — у кринолінах і корсетах. Були там і гусарські мундири, чоботи, остроги, і якийсь побіжний кадр із замком та пишногрудими сільськими дівчатами, яких тягнуть у кущі. Надін Бонер, напівроздягнена і в пишній чорній перуці, з невинною усмішкою школярки грала роль господині, що розподіляла коханців з такою спокійною грацією, ніби розставляла квіти в салоні, готуючись до прийому гостей. Фабіан казав, що сценарій написаний доброю літературною мовою, але, оскільки ніхто з акторів так і не вимовив жодного слова, я не міг перевірити, наскільки слушна його оцінка. Він сказав, що фільм буде озвучений пізніше. Час від часу на екрані з'являвся юнак з ангельським обличчям у довгому рожевому вбранні, оздобленому хутром, з садовими ножицями в руках. Його очі задумливо дивилися з екрана. Іноді він сидів на високому позолоченому стільці, схожому на трон, у кам'яній залі, освітленій канделябрами, спостерігаючи, як гості в різних позах і комбінаціях звиваються в корчах оргазму. Вираз його обличчя залишався незмінним, але одного разу, коли любовна гра сягнула кульмінації, він неквапно взяв троянду з довгим стеблом і понюхав її.