Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Чи повернуся я на Землю?
— Твоя дорога пролягає через легендарну річку за назвою Лета, звідки немає вороття, її перетинають ті, хто закінчив свій шлях на Землі, але ти — інша справа. У тобі ще вирує життя, тому ти маєш вибір.
Оракул замовк, і Злата нетерпляче поквапила його:
— Не барися, скажи який?
— Ти можеш стати зіркою на небосхилі, й тоді про тебе складуть пісні та легенди, а можеш повернутися до земних побратимів.
Злата полегшено зітхнула і, не задумуючись, випалила:
— Я не хочу бути зіркою й героїнею пісень та легенд. Мені значно більше до вподоби залишитися земною дівчиною й жити біля мого коханого.
— Якщо наприкінці шляху ти будеш хотіти цього так само жагуче, як тепер, твоє бажання виповниться.
— Хіба я можу не хотіти цього? — здивувалася дівчина.
— Так, якщо втратиш зв’язок з усім, що для тебе дороге, і забудеш себе.
Полум’я гіпнотизувало Злату, і її почав змагати сон. А проте їй хотілося ще багато про що запитати таємничого співрозмовника. Вона спробувала відвести погляд від вогню, але не змогла. У напівтемряві їй примарився образ принца і, долаючи сонливість, що огортала її, вона запитала:
— Чи побачу я свого коханого?
— Ні.
— Як?! Значить, я не побачу принца?! — з жахом вигукнула Злата.
— Побачиш, — пролунала суперечлива відповідь.
— Що означають твої слова? У них немає рації, — промовила дівчина.
Полум’я лампади розпливалося перед її поглядом, втрачаючи чіткі обриси. Злата зробила ще одну спробу відірвати погляд від вогню, але сон оповив її, і вже провалюючись в забуття, вона почула голос Оракула:
— Ти побачиш його, коли твоє серце буде належати каменю.
«Якому каменю?» — хотіла запитати Злата, але сили залишили її, повіки стулилися, і полум’я лампади згасло.
Розділ 21
І усе кане в Лету
Коли Злата прокинулася, то побачила, що кругла каплиця з фонтанами зникла, начебто приснилася. Усе навколо було оповито густим білястим туманом. Невже бесіда з Оракулом була сновидінням? Ні, Злата пам’ятала солоний і гіркуватий присмак води з джерел, і кожне слово дотепер чітко лунало в неї у вухах.
Понад усе дівчину турбувало загадкове пророкування про те, що її серце буде належати каменю. Чи означало це, що принц теж перетвориться на статую? Але ж тоді вони зустрінуться тут, на зоряній дорозі. Гублячись у здогадах, Злата вирішила, що час сам підкаже відповідь. Головне — принц, як і раніше, любить її, а отже, не варто даремно побиватися про упущену каравелу. Треба йти далі й шукати Лету.
Поки Злата міркувала, туман почав розсіюватися, і з його завіси випросталась річка. Вона ліниво, наче знехотя, несла свої води, що відсвічували холодним металевим блиском. Рух їх був непомітним, майже невловимим. Скільки спогадів, почуттів і надій поглинули її глибини. Скільки поколінь приходило на Землю й ішло, канувши в Лету забутими назавжди.
Біля берега, злегка погойдуючись на хвилях, стояв човник без весел. Злата попрямувала до нього. Річкова галька шаруділа під ногами зовсім по-земному, і дівчині захотілося хоч трішки пройтися берегом, перш ніж вирушати в небуття. Вона зробила кілька кроків і раптом почула під ногами розгніваний голосок.
— Ходять і ходять, тупотять і тупотять. Ніякого спокою.
Злата подивилася вниз і побачила маленького рака-пустельника. Висунувшись з черепашки, він грізно ворушив малесенькими клішнями, а його випнуті очки оберталися, з подивом оглядаючи пришелицю.
Він виглядав так комічно, що Злата не могла стримати посмішки.
— Та ж ти не дух, — здивовано промовив рак.
— Здається, ні, — Злата нахилилася до незвичайного співрозмовника, щоб було легше розмовляти. Вона перестала дивуватися чудесам зоряної країни. Зрештою, якщо вона розмовляла з вітром, чому б не побалакати з раком-пустельником?
— Тож-бо я дивлюся, ти тупаєш, як бегемот, — буркотливо сказав рак і уїдливо додав: — Мабуть, у зірки мітиш? Зараз усі, кому не ліньки, подалися в зірки.
Рак був не найпривітнішою істотою на світі, але переправа через Лету лякала Злату, і дівчина була рада відтягнути час.
— Я зовсім не збираюся стати зіркою, — вона негативно похитала головою.
— Кого ти намагаєшся обдурити? — образився рак. — Ті, кого не цікавить слава, не вирушають за життя у вічність.
— Та я б із великим задоволенням проміняла славу на життя де-небудь у тихому усамітненому місці… — сказала дівчина.
Рак-пустельник подивився на неї з повагою й розчулено заявив: