Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Повинен відзначити, ти дивне створіння. Звичайно ніхто не розуміє мого прагнення самітності. Але ж немає нічого кращого, ніж замкнутися у своїй черепашці й жити нікого не бачачи.
— Саме так! Нікого, — з почуттям підхопила Злата та мрійливо додала: — Крім принца.
Рак-пустельник у серцях махнув клішнею:
— Ну от, усе зіпсувала! Невже ти не розумієш, варто тільки з’явитися принцу, як місце вже не буде усамітненим. Що гарного, якщо цілими днями перед тобою маячітиме якийсь принц?
— Не якийсь, а найкращий, — посміхнулася Злата.
— Ти така ж дурна, як і інші. Чи варто шукати усамітнене місце, щоб потім притягти туди юрбу. Люди. Вони не мають ніякого смаку до життя, — презирливо фиркнув рак-пустельник і сховався в черепашці.
Злата постукала пальцем по кістяному будиночку, сподіваючись, що хазяїн ще з’явиться, але рак лише невдоволено буркнув у відповідь щось невиразне, давши зрозуміти, що він і так витратив занадто багато часу на порожні балачки.
Дівчина зітхнула й повернулася до Лети. Під час розмови з раком-пустельником вона відвернулася від майбутньої переправи, і зараз рішучості пуститися в плавання свинцево-сірою річкою в неї помітно зменшилося. Злата підійшла до самого краю води. Човник послужливо підплив і застиг біля її ніг.
— Що ж, через Лету — так через Лету. Ніякими обіцянками мене не змусять відректися від повернення на Землю, — підбадьорюючи себе, вголос сказала Злата й ступила в човен.
Вутле суденце захиталося, але швидко вирівнялося й попливло до іншого берега. Ніс човна плавно розсікав мутні води Лети. Злата згадала своє життя на Землі, батька, кімнату над бакалійною крамницею, довгі поневіряння й красеня-принца. Якою щасливою вона була, коли оголосили про їхні заручини! Як чекала на весілля! Думки її повернулися до церемонії вінчання. Вона чітко уявила радісний натовп на площі та собор у святковому оздобленні, освітлений сотнями свічок.
Раптом фата зірвалася з голови нареченої, порив вітру підхопив легку тканину і, граючись, поніс геть. Злата зойкнула й озирнулася. Білосніжне мереживо хмарою ширяло над рікою. Вітерець трепетним тремтінням пробігав по тонкій тканині. Погляд Злати був приклеєний до піни мережив над водою. Дівчину охопив смуток, начебто разом зі шматочком тюлю вона втратила щось незмірно більше. А пустотливий вітер, заплутавшись у фаті, усе підкидав її, не даючи упасти в річку. Нарешті йому набридла ця забавка, і він, кинувши її, полетів далі. Фата повільно опустилася на воду. Тієї миті, коли тканина торкнулася гладіні річки, що відсвічувала металевим блиском, і почала плавно занурюватися, перед очима Злати виник образ принца з діамантовою обручкою в руці…
Глибокі холодні води, не знаючи жалю, зімкнулися над мереживом, фата зникла, а разом з нею канули в Лету спогади Злати про урочисту церемонію вінчання і про те, що вона була нареченою принца.
Розділ 22
Діви-войовниці
Лета залишилася позаду. Дорога йшла повз апельсинові та лимонні гаї. Подекуди крупками стояли пальми, розкинувши у височині пір’ясте листя, схоже на опахала. Злата чудувалася дивовижним деревам і плодам, що були рідкістю в її краях.
Сонце хилилося до заходу. Його жовтогарячий диск завис над верхівками дерев, як гігантський апельсин. Злата брела навмання. Вона не знала, хто живе в цих краях і де знайти притулок на ніч. Ось уже вогненне кільце сонця торкнулося крон дерев і почало наливатися багрянцем, поки останній відблиск його не згас за лісом. Непомітно підкралися сутінки.
Злата вирішила, що настав час улаштуватися на ночівлю, і зійшла з дороги, присівши просто біля узбіччя. Стомившись за день, дівчина з насолодою лягла на килим із трав і відразу ж заснула, так ніби лежала не на голій землі, а на пухових перинах. Їй наснилося чудове покинуте місто. Злата блукала між залишених будівель, не зустрічаючи жодного мешканця. Тільки будинки дивилися на неї порожніми очницями вікон. Вона почула голоси й поспішила вулицею, сподіваючись за рогом зустріти хоч одну живу душу, але й там нікого не було.
Раптом хтось схопив Злату за плече. Вона хотіла закричати, але голос не слухався. Злата смикнулася і… прокинулася. Над нею схилилися чоловік десять воїнів у дивному одязі, схожому на лати римських легіонерів. Один з них торсав її за плече. Миттю звільнившись від оковів сну, Злата підхопилася й уп’ялася в незнайомців. У місячному світлі їхні шоломи й панцирі тьмяно відсвічували сріблом. Один з воїнів скинув шолом, і, на свій подив, Злата побачила жіноче обличчя й каштанове волосся, що розсипалося по плечах.