Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
У 1929 році в рамках першої акції ліквідації церков на Холмщині у Турковицях було розібрано першу церкву. Оскільки вона була в доброму стані, матеріал з неї передали на будівництво школи десь в околиці Крилова. (…)
[Новоутворені боївки «кракусів» безперестанно й у різний спосіб мучили українське населення]. Повторювалося закидання гноєм джерельця, з якого православні паломники пили воду. Під час процесії, у якій брав участь митрополит, «хтось» підпалив село Переспу, яке знаходиться за Бугом. Процесія розсипалась. (…)
«Навернення» православних турківчан передувало знищенню діючої церковки (…) 15 липня 1937 року після обіду, коли численні паломники роз'їхались, поліція оточила цвинтар, а привезені з Грубешова робітники, яких місцеві називали «кракусами», за кілька годин розібрали дерев'яну церковку. (…) Рано навесні 1938 року (…) польські боївки посилили свою діяльність. Почалося з вибивання шибок в українських помешканнях. До акції підключилась місцева адміністративна влада. У квітні 1938 року, на Великдень, дійшло до загальної сповіді і святої католицької комунії для православних. З Грубешова на цю урочистість приїхав підполковник Вітольд Еугеніуш Новіна-Савіцький з військовим оркестром. [Сестра Германа (Юзефа Романович) з Ордену Служительок НМП так характеризувала тодішню ситуацію:]
«Прийшло розпорядження від державної влади з повіту, що всі православні мають прийняти римо-католицьку віру і святий Великдень будуть відзначати в єдиному костелі — католицькому. Православні ще мали одну дерев'яну церкву на своєму цвинтарі, біля якої мешкали дві сестри-монахині, час від часу приїжджав православний священик і відправляв богослужіння. Коли з Грубешова приїхала поліція і за одну годину порубали церковку, для православних залишився лише розпач, і нам було жаль, бо це були змішані родини, польські і руські, всі жили у згоді. Влада з гміни, керівник школи Константинович і наш ксьондз-капелан промовляли до православних, що прийшло розпорядження від влади, що повинна бути одна католицька віра. На завершення досить гостро говорив керівник Константинович: а хто не підпорядкується, той буде покараний і виселений з Турковиць! З помстою, добре запам'яталися ці слова! Ксьондз-капелан Домбський нагадував православним: «Ви походите з уніатських родин. Ваші прадіди належали до римо-католицької церкви. Силою і могутністю їх змусили перейти у православ'я. Самі ваші прізвища свідчать про те — Подляський, Домбровський і так далі. І цей хрест на вашому цвинтарі — то документ мученицької смерті ваших батьків».
У квітні 1938року почалася сповідь православних. На допомогу приїхали ксьондзи з Грубешова і Сагриня. Було видно, що дехто приймав сакрамент тільки через примус, а внутрішній протест, ненависть відбивалися на сумному обличчі. У селі повстала ненависть. Вночі одні одним вибивали шибки, у полі чинили шкоду. З повіту прийшло розпорядження, що на території Закладу буде спільно відзначатися свячене яйце. На цей день прислали свіже печиво, яйця. На спортивному майданчику у два ряди встановили прибрані святкові столи. Зійшлися люди зі всього села, більше з цікавості, ніж з відданості. Сумні обличчя православних робили святковий настрій швидше похоронним. Мало хто з православних сів до столу чи висловив побажання, ділячись святочним яйцем. Ми прагнули якнайшвидше завершити цю похоронну церемонію».
1 травня 1939 року єпископ Фульман відвідував у Турковицях римо-католицьку парафію. Закладено було також цвинтар для похоронів. Подібна доля очікувала сусідні села. Церкви перетворювали у костели, як у Мірчі, або руйнували, як у Малкові, Крилові, Шиховицях, Пригорілому, Чомові… Долю людей розділили ікони…
Незабаром вибухнула Друга світова війна. Німецька влада з Грубешова у 1940 році наказала віддати населенню православну церкву, яку захопили католики. Це розпорядження стосувалося й будинку школи, де оселилися православний священик і кілька монахинь. Решту монастирських забудов займали сестри Служительки НМП, які опікувались Закладом. Саме цей Заклад став польським конспіративним осередком. Він становив пункт збору, з якого вирушали на різні акції бійці АК. Польсько-український конфлікт у цьому районі набирав сили. Множаться безвідповідальні, трагічні акції з обох боків. Ліквідація весною 1943 року старих українських війтів, проведена Кедивом Грубешівського округу, викликала хвилю помсти. Взаємна різанина набирала сили. Коли кордон на Бузі зайняли підрозділи СС «Галичина», командування АК наказує евакуювати польське населення у Красниставське і залишити за собою спалену землю. Від травня 1943 до травня 1944 року знищено на Холмщині 52 українських села. Пожежа охопила також Турковиці. Головною метою була сусідня Сагринь. Як згадує один з учасників «акції», у Сагрині «живої душі не залишилося». Спалено 260 господарств, вбито приблизно 700 українців — чоловіків, жінок і дітей. З Турковиць польські господарі (попереджені АК) евакуювалися кількома днями раніше, щоб не викликати тривоги серед українців. Турковиці були повністю спалені. Залишилися тільки дві хати. Частині населення вдалося втекти до віддаленого за кілометр Закладу, чию нейтральність поважали УПА і АК. Протягом усього періоду війни у ньому перебували 300 дітей-сиріт, у тому числі єврейських.