Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Вартий уваги той факт, що склад надзвичайного військового суду не був сталим. Рішення про створення суду приймав командир полку або військові начальники з рівними або більшими правами, а також губерніальні або міські коменданти.
Вони ж призначали особовий склад суду, до якого входили: голова (муштровий штаб-старшина), чотири члени (старшини і підстаршини), прокурор, оборонець та секретар. Підсудності надзвичайного військового суду підлягали усі військові та цивільні особи за карні вчинки, які передавалися в його компетенцію законом від 26 січня 1919 р.
Оскільки за доби Директорії старе законодавство не переглядалося, а були тільки відредаговані деякі його положення, на території УНР значною мірою продовжували діяти закони колишньої Російської імперії й Тимчасового уряду, а тому надзвичайні військові суди виносили вирок, спираючись на стару законодавчу базу, неадекватну новій ситуації. У зв’язку з цим начальник контррозвідки Дієвої армії М. Чеботарів писав у спогадах: «Ніяких не було ухвал, постанов, розпоряджень Українського Уряду, Директорії щодо кваліфікації злочинств, а також які і за що мають буди кари, а тому суди керувалися законами Російської держави. Результат був той, що багатьох суди засуджували до заслання в Сибір (а ми ж його не мали), або тяжкі кари — засудження до «каторжних робіт» (ми їх також не мали) і т. д. Тому всі засуджені в такий спосіб сиділи в призначених для цього вагонах валки контррозвідки» 293.
Так, 4 червня 1919 р. спеціальним наказом був створений надзвичайний військовий суд для розгляду справи отаманів Й. Віденка, О. Палієнка, Святненка, І. Семесенка і полковника Яценка. Згодом у 1927 р. М. Чеботарів у листі до сотника В. Шевченка згадував, як возив «в складі своєї валки арештантський вагон, повний отаманами на протязі 5-ти місяців» 294. Серед інших у тому вагоні були й згадані отамани. За два тижні до евакуації уряду з Кам’янця-Подільського отамани були переведені з арештантського вагона до місцевої в’язниці, яка відносилась до компетенції МВС УНР. А невдовзі за особистим розпорядженням міністра внутрішніх справ І. Мазепи вони були звільнені 295. Ймовірно, це було пов’язано з намірами тогочасного уряду УНР порозумітися з представниками повстанських загонів та груп, які діяли по той бік фронту в тилу червоних, і привернути їх на бік Директорії. Йшли складні переговори про визначення єдиної платформи між ЦК УСДРП, ЦК УПСР, Всеукраїнським революційним комітетом, який обстоював гасло «За радянську владу, але без більшовиків», й Головним штабом повстанських військ з метою організації бойових дій спільно з Дієвою армією УНР 296.
Доля полковника П. Болбочана склалась інакше.
Заарештований 9 червня 1919 р., він чекав розгляду своєї справи у вагоні контррозвідки. А вже наступним днем — 10 червня 1919 р. — був датований наказ О. Осецького та А. Мельника про створення надзвичайного військового суду. Тим же самим числом — 10 червня 1919 р. — датується й постанова суду про притягнення полковника П. Болбочана до відповідальності «за злочинне захоплення влади — посади Командуючого Запорізькою групою» і «дезорганізацію військового фронту під час щасливого наступу проти ворога» (Док. № 26).
Вочевидь, постанова була написана перед початком судового засідання. У цьому документі суд постановляв залишити утримання П. Болбочана під арештом та призначити проведення судового розслідування на той же день — 10 червня. За законом Директорії про надзвичайні військові суди, засідання мало бути проведеним протягом двох днів від заведення справи. Проте справу П. Болбочана заслухали в день її подання. П. Болбочан визнавався винним у злочині, передбаченому ст. 246 військового статуту про покарання, яка проголошувала, що «виний у збуренні під час бою іншими словами, прикладом або іншими діями до втечі, здачі або іншого ухилу від бою, хоча б таке збурення і не мало наслідків, піддається: позбавленню всіх станових прав і страті» 297. 10 червня 1919 р. у м. Чорний Острів відбувся суд. Судове засідання було розпочате з прийняття обітниці (Док. № 27). За відсутності духовної особи, згідно зі ст. 16 «Закону про надзвичайні військові суди», її прийняв голова суду 298. Обітницю також склали як свідки: Головний державний інспектор В. Кедровський, його заступник І. Романченко, державний інспектор Північної групи Аполон Певний (Док. № 28).