Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— Чудово! — згукнула Ганна. — І якби ми дуже довго опромінювали зерно, воно б теж загинуло. Правда?
— Цілком правильно, — ствердив Сашко, милуючись її збудженим обличчям і не помічаючи, як похмуро поглядає на нього Петро. — Так от, ви ж самі сказали, що коли б ми довго опромінювали зерно, воно спочатку сильно нагрілося б, а потім зів’яло б і загинуло. Це безперечно. Тепер щодо Андрія Антоновича і Потаповича…
— Оце цікаво!
— Богдан опромінив лисину нашого старого. І зробив це в цілком припустимих межах — на те ж він і досвідчений експериментатор! Проміння активізувало шкіру, активізувало старі волосяні луковиці в тій шкірі…
— Лисини, — уточнила Ганна.
— Так, лисини, — погодився Сашко. — На ній луковиці втратили здатність живити волосся. Після опромінення вони знову ожили. Швидко випустили з себе волосинки, і лисина Андрія Антоновича вкрилася новим чудовим волоссям.
— Це тільки твоє припущення, — мляво озвався Петро.
— Давай своє, якщо моє тебе не задовольняє, — огризнувся Сашко.
Але Олд-Бой вирішив не перепиняти свого гострого на язик приятеля. Він навіть одвернувся до телевізора. Сашко підморгнув Ганні, що відповіла йому чарівною усмішкою, і вів далі:
— Що б сталося, якби Богдан вчасно не вимкнув генератор? Активізовані луковиці дістали б надто сильну дозу проміння і загинули 6. Явище перетворилося б на свою протилежність. Діалектика, Ганно, нічого не поробиш! Саме так сталося з нашим бідолашним Потаповичем. Андрій Антонович, очевидно, щиро бажав допомогти йому. Але, не знаючи генератора, він опромінив сторожа однією з найкоротших хвиль — адже Петро настроїв генератора для іншої, телевізійної потреби. Скільки там було, Петре? — спитав Сашко.
— Щось близько трьох міліметрів, — відповів Олд-Бой так само похмуро.
— Я так і думав. Це дуже, дуже активна хвиля! А крім того, Андрій Антонович вирішив “міцніше” опромінити лисину приятеля. І тримав його під промінням, аж доки не обпік бідолаху. Що з того вийшло? Проміння, замість активізувати луковиці, вбило їх. На лисині не тільки не виросло нове волосся, а випало й те, що було. Знову-таки діалектика: явище перетворилося на свою протилежність. У цьому й полягають найголовніші труднощі нашої роботи, Ганно. Нам треба весь час триматися в певних межах. А де ті межі — поки що встановити дуже важко.
Ганна кивнула головою і зразу ж весело й дзвінко розсміялася:
— Отак ви й корів опромінили? Не втрималися в припустимих межах, і наші корівки почали безнастанно лити молоко!
— Що ж, і з коровами, звісно, трохи переборщили. Хіба ж ми знали, які саме дози опромінення треба давати? Ніде в підручниках або інструкціях цього не написано. Але тепер ми твердо знаємо, де і як локалізується вплив міліметрових хвиль і інфразвуку на корів.
— А що було з пацюками? — не вгавала Ганна. Певно, їй не терпілося дістати відповідь на всі нерозв’язані досі питання. А Сашко так терпляче усе пояснював!
Петро озирнувся на товариша: ану, мовляв, що ти скажеш, адже це діло твоїх рук! Проте нічого не сказав, і це була ознака дружньої делікатності, особливо якщо зважити на його зіпсований настрій. Справді, Сашко трохи поморщився. Нагадування про пацюків аж ніяк йому не подобалося. Втім, він, швидко опанувавши себе, відповів упевнено:
— З пацюками, Ганно, дуже загадкова історія. Тут, як кажуть, широке поле для припущень. Отже, я можу говорити тільки про свої гіпотези. Але наскільки вони відповідатимуть дійсності, не знаю. В усякому разі правильність їх гарантувати не можу.
— Але, мені здається, що й раніше ви припускали всякі гіпотези, — напівжартівливо озвалася Ганна.
— Власне, я не наполягаю, — трохи образився Сашко. — І якщо вам нецікаво, якщо ви не хочете слухати…
— Ой, ні, хочу, хочу! Краще ж знати здогадки, ніж зовсім нічого, — відразу здала позиції дівчина. — А ви ж так цікаво розповідаєте! — докинула вона щиро, не усвідомлюючи, що її невинне зауваження може ще більше підлити масла у вогонь, який повільно спалював серце й душу Олд-Боя.