А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Знаю, що сьогодні в тебе
Тільки - хі, та ха-ха-ха,
І щоб десь знайти при шляпі
Молодого чувака.
І, крім вмазать і побуцать -
Більш нічого в голові,
Як в вертухи, що все літо
Прострибала по траві.
І сірйозності у тебе
Стільки, як у віслюка,
Який дивиться на небо
І кричить: і-ааа, і-ааа.
А що батько десь сумує,
В мами руки, мов в іржі,
Доньку все те не хвилює,
Ніби їй вони чужі.
Тільки все проходить швидко -
Перші радощі, любов,
Й появляється дитинка
Від любові до... дібров.
Й донька знов до татка й мамки
Тягне руки: поможіть,
І що в мене є дитинка,
Ви ж нікому не кажіть.
Далі буде й ще страшніше,
Чоловіче, пам'ятай,
А тому своїй дружині
Й доньці теж не потакай.
Бо як сам ти їх не спиниш,
То на їх ти не надійсь,
Бо себе ще жодна жінка
Не спинила від тих дій.
1.10.2007 р.
КРИК ДУШІ
Любов завжди - то крик душі,
Бо, де любов - там і вірші.
14.5.2004 р.
ПЕС
Ходить пес на скрипці грає,
Діткам в очі заглядає,
Згадує як був щеням,
Як він спав в хліві з телям.
Як ганяв зайців по полю
І ломав в грядках квасолю,
Як з малою дітворою
Грався днями під горою,
Заглядав їм пильно в очі,
Щоб вгадать, що хлопці хочуть.
І не думав пес тоді -
Пройдуть роки молоді,
Що прийде колись зима
В нього ж валянків нема.
Й так йому журливо стало,
Що улігся біля ставу,
Й цілий день, немов в віконце
Через став дививсь на Сонце.
А як день пройшов і в став
Ясний Місяць з неба впав -
Пес тоді з трави піднявся
І до Місяця підкрався.
Й там у лузі серед трав
Хтось до песика сказав,
-Слухай, песик, щоб ти вмився,
І себе ще причесав,
Я б тебе, як в юні роки
Тут при всіх поцілував.
Бо коли ти об'явився -
Я як виплив з небуття,
Де ж ти стільки літ носився,
Ну, розказуй, як життя?
16.1.1983 р.
ГІРКИЙ МЕД
Жінок потрібно всіх любить.
Ця квітка - неповторна
Поки медами ще пахтить,
Поки вона моторна.
Як цвіт розвіється, мов дим -
То хто на неї гляне?
Мед стане, як полинь - гірким,
А квіточка - зів'яне.
30.6.2006 р.
НАЙКРАЩІ ВЧИТЕЛІ
Всі філософи великі
То - найкращі бджолярі,
Бо, якщо відверто, бджоли
То - найкращі вчителі.
Бо бджола научить вуйка
Як разом співіснувать,
То ж, хто любить з медом жуйку -
Мусить азбуку цю знать.
9.6.2006 р.
ОСІННІЙ КАРНАВАЛ
Сріблять верби в лузі віти
Під дощами на вітрах,
Зажурився Гідропарк наш
І в очах з'явився страх.
Що про нього всі забудуть
Аж до самої весни,
Поки знов його розбудять
Молодечі голоси.
Ну а поки вітер злиться
І голосить, як шакал,
То юнак дівча цілує
Під осінній карнавал.
9.10.1968р.
КОХАНІЙ ЖІНЦІ
У Вас очі сміються,
А душа аж сичить,
Це, напевно від того,
Що Вас вчили любить.
Тих, хто Вас поважає -
Треба теж поважать,
А не так, як дівчисько -
Де й не треба хвицать...
Видно, двох інститутів
Вам замало було,
Як не в змозі утямить,
Де добро а де зло.
А тому не збираюсь
Вас, міледі, судить,
Бо, щоб бути коханим -
І самій тре' любить.
А тому не збираюсь
Вас, графиня, повчать,
Бо, щоб Вас поважали -
Тре' й людей поважать.
І собою б не радив
Вам нестись, як горшком,
А тим-більше, як горщик
Той з простреленим дном.
Ви не любите, люба,
Ні себе, ні людей,
Хоч я думав - Ви справжня,
Родом із архідей.
А горілка для жінки -
Як корові сідло,
То ж не дивно, що й досі
Не схопив Вас ніхто.
Бо заміжній потрібно
Прасувать і варить.
Ну а ти, що ти вмієш,
Крім, як буцать і пить?
Та і те, що навариш,
Не в образу сказать:
Ви мені, вибачайте,
І коти не їдять.
2.10.2006 р.
ЛОКШИНА
Можливо хтось й моїй дружині
Так само як і я чужій
Локшину вішає на вуші,
Клянучись в вірності своїй.
Проте, його я не виную,
Перейти на страницу: