А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
І навіщо мене занейтронили,
Що не можу діждаться весни.
17.4.1997 р.
КУДИ ТИ ЙДЕШ?
-Куди ти йдеш?
-Йду на Десну.
-Навіщо йдеш?
-Стрічать весну.
-Але ж надворі ніч яка...
-Її я взнаю здалека.
-І як же взнаєш ти її?
-По дзюрунчанню ручаїв.
-А як не буде ручаїв?
-По голосу пісень птахів.
-А раптом птахи всі просплять?-
Став Гриць Іванка доставать.
-Весну ніхто ще не проспав,-
Іванко Грицеві сказав.-
Бо Бог всім дав таке реле -
Як йде весна то щось...росте.
А якщо в вас те щось...росте -
То, значить, що весна вже йде.
31.3.1978 р.
РУСИНКА І КОСИНКА
Синьоокая русинка
Посміхнулася мені
І на кінчиках косинки
Загорілися вогні.
І від полум'я отого -
Загорілося лице,
І мене воно усього
Обпалило вітерцем.
І приємно, і тривожно
Стало в мене на душі,
Бо як глянула на мене -
Зразу став писать вірші.
І приємно, і тривожно
Як ніколи стало вмить,
Бо від полум'я косинки
Вже й душа моя горить.
20.5.1981 р.
РОЗУМ КРИЧИТЬ
Серце кричить: вернись, вернись,
А розум грізно, шльопай далі,
Кохать ніколи не лінись,
Й до нього жми на всі педалі!
А листя падає, кричить,
А листя падає, горить,
А на дорогах ріки стали
І гори, мов, повиростали.
А ти ті гори обійди,
Перепливи усі ті ріки,
Які накинулись на нас,
Немов, на курочку шуліки.
Зоря моя, мій дивний світ!
Любов моя близька й далека,
Ти посміхнись мені в отвіт,
Махни, як крилами лелека.
Бо ти ось поруч, ніби, стяг,
Здавалось би - подать рукою,
Та замінований той шлях,
Як поле мінне під Москвою.
І через нього не пройдеш,
Наблизишся? - то будеш вбитим,
Та чи не краще в світі смерть,
Якщо з коханою не жити?
Й під страхом все життя ходити??
11.11.1982 р.
КОЛИ ШТОРМИТЬ
Пожар у лісі стрічним тушать,
Ти ж розпалила навпаки,
І ось горять вже наші душі
Так, як у морі маяки.
Проте, хай знають мореходці,
Що там де стрілись молоді -
Не заважайте тому шторму,
Візьміть курс в сторону тоді.
22.3.1978 р.
НІЧНИЙ СПАЛАХ
Я пам'ятаю як з тобою
Я слухав Асію Ахат,
І ти сказала: хочу сексу,
І розстібнула свій халат.
І небо тут же спалахнуло
Вогнями тисячі світил,
Й мені здалось, що в ту хвилину
Хтось в душу вклав мою тротил.
І я не міг відвести очі
Й мов зачарований стояв,
А Місяць жінку замість мене
Всю ніч до ранку цілував.
Ну чи не дурень я, пробачте?-
Я все життя чекав цю мить...
А як ця мить прийшла до мене -
То розгубивсь я, що робить.
3.8.2007 р.
НЕЗАБУТНІЙ
Воровській С.
Я не гонюсь за щастям бо я знаю,
Його в житті уже не зупинить
Тому, хто мав і випустив без жалю,
Бо ще не знав, що з ним робить.
Життя одне і двох щасть не буває,
Тому й сижу пригнічений, сумний,
І все життя себе я зневажаю,
Що не рішучий був такий...
Життя одне і двох щасть не буває,
Чому мені так хочеться кричать,
А в димарі нечистий завиває
І де не ступиш - лиш пеньки стирчать.
Чому стирчать? Про що вони ще мріють?
Невже надіються, що вернуться права?
Хіба що дроворуб з сокирою тяжкою -
Прийде і порубає на дрова.
25.11.1961 р.
ТАМ, ДЕ ТИ ХОДИЛА
Там, де ти ходила,
Там, де ти бродила -
Там пшениця рясним
Колосом вродила.
Там садки вишневі
І стрункі тополі,
Мов сільські дівчата
Вальс кружляють в полі.
Все росте й сміється
Й розправляє крила -
Де твоя дівоча
Ніженька ступила.
Глянь, яке чарівне
В надвечір'ї небо,
Та нема нічого
Кращого від тебе.
17.5.1961 р.
МОЄ ЗОЛОТО
Світлані
Скільки літ по світу шастав,
Де я тільки не гасав,
Так шукав своє я щастя,
Так я золото шукав.
З краю в край пройшов весь Крим я,
Всю Якутію пройшов,
А, от золото, пробачте,
Я - у Києві знайшов.
18.8.2006 р.
ВЕРТУХА
/Пам'ятка для батьків/
Перейти на страницу: