Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
— Вам ваша жінка наставила роги! — Барбара навіть заляскала в долоні.
Кет подумала, що в неї дуже красиві руки: м'які, ніжні, з дитячими ямочками й акуратно відполірованими рожевими нігтями.
Есесівець важко подивився на Барбару й нічого їй не відповів: він підлягав їй, він був рядовим солдатом, а вона унтершарфюрером.
— Пробачте, — сказала Кет, підводячись з-за столу, — я можу піти до себе?
— А що сталося? — спитала Барбара. — Сьогодні не бомблять. Працювати ви ще не почали, можна й посидіти трохи довше, ніж завжди.
— Я боюся, що прокинеться маленький. Може, ви дозволите мені спати з ним? — спитала Кет. — Мені жаль пана, — вона кивнула на Гельмута, — він, напевне, не висипляється з маленьким.
— Він тихий, — сказав Гельмут, — спокійний хлопець. І зовсім не плаче.
— Це заборонено, — сказала Барбара. — Ви мусите жити в різних приміщеннях з дитиною.
— Я не втечу, — спробувала посміхнутися Кет. — Обіцяю вам.
— Звідси не можна втекти, — відповіла Барбара. — Нас двоє, та й запори надійні. Ні, я дуже шкодую, але в мене є наказ командування. Спробуйте поговорити з вашим шефом…
— А хто мій шеф?
— Штандартенфюрер Штірліц. Він може порушити вказівки начальства в тому разі, якщо ви успішно працюватимете. У одних стимул — гроші, в інших — чоловіки, у вас же найвірніший стимул до хорошої роботи — ваше дитя. Хіба не так?
— Так, — відповіла Кет. — Це правда.
— Між іншим, ви й досі не дали імені дитині, — сказала Барбара, відрізаючи від картоплини маленький шматочок. Кет помітила, що дівчина їсть, наче на дипломатичному прийомі, — її рухи, сповнені витонченості, і картопля, поточена черв'яками, здавалася якимось дивовижним екзотичним фруктом.
— Я назву його Володимиром…
— На честь кого? Ваш батько був Володимиром? Чи його батько? Як, до речі, його звали?
— Кого?
— Вашого чоловіка.
— Ервін.
— Я знаю, що Ервін. Ні, я питаю про його справжнє ім'я, російське…
— Я знала його як Ервіна.
— Він навіть не назвав вам свого імені?
— По-моєму, — посміхнулася Кет, — ваші розвідники так само, як і всі розвідники світу, знають один одного за псевдонімами. Про те, що я Катя, а не Кет, знав мій шеф у Москві і, напевне, знали ті люди, які були зв'язані з Ервіном, його тутешні керівники.
— Володимиром, мені здається, звали Леніна, — помовчавши, сказала Барбара. — І дякуйте богові, що вами займається Штірліц: він у нас славиться лібералізмом і логікою…
«Рейхсфюреру СС Генріху
Гіммлеру.
Цілком секретно.
Передати тільки особисто.
В одному примірнику.
Рейхсфюрер!
Учора вночі я приступив до практичного здійснення операції «Істина». Перед цим я попередньо ознайомився з ландшафтом, дорогами, з рельєфом місцевості. Я вважав, що необачно наводити докладніші довідки про шоферів, які перевозитимуть архів рейхслейтера Бормана, чи про передбачений маршрут. Це може викликати певну настороженість охорони.
Я задумав провести акцію по можливості безшумно, однак події вчорашньої ночі не дали змоги мені здійснити «безшумний» варіант. Після того як мої люди, одягнуті в цивільне, розвернули посеред шосе вантажну машину, колона, яка перевозила архів рейхслейтера, не зупиняючись відкрила стрілянину по вантажній машині і по трьох моїх людях. Не питаючи, що це за люди, не перевіряючи документів, перша машина охорони партійного архіву наскочила на нашу вантажну машину і перекинула її в кювет. Дорога звільнилася. П'ять чоловік з першої машини прикриття перескочили в другий автомобіль, і колона рушила далі. Я зрозумів, що в кожній вантажній машині щонайменше п'ять чи шість чоловік, озброєних автоматами, Це, як стало ясно пізніше, не солдати і не офіцери. Це функціонери з канцелярії НСДАП, мобілізовані в ніч перед евакуацією архіву. Їм було дано особистий наказ Бормана: стріляти в кожного, незалежно від звання, хто наблизиться до машин більше ніж на двадцять метрів.
Я зрозумів, що слід змінити тактику, і дав наказ роздробити колону. Частині своїх людей я наказав їхати паралельною дорогою туди, де пересікається шосе із залізницею: чергового там ізолювали, його місце зайняла моя довірена людина, яка повинна була перегородити дорогу, опустивши шлагбаум. Я з рештою людей, розбивши колону надвоє (для цього довелося підпалити фаустпатронами вантажну машину, що йшла тринадцятою від головної машини), залишився на місці. На жаль, нам довелося застосувати зброю: кожна машина відстрілювалася до останнього патрона, незважаючи на те, що ми запропонували вступити в переговори. Перші дванадцять вантажних машин підійшли до переїзду водночас з нашими машинами, але там уже стояло десять танків з резерву 24-го корпусу, які взяли на себе охорону вантажних машин рейхслейтера. Наші люди були змушені відступити. Ті вантажні машини, які ми відбили, було спалено, а всі мішки й цинкові ящики, захоплені нами, перевантажено в бронетранспортери й відвезено на аеродром. Шоферів, які вели бронетранспортери на аеродром, знищила наша ударна група,