Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
— Штірліц, я протягом цього тижня вивчав вашу справу.
— Не розумію…
— Мюллер доручив мені негласно перевірити вашу справу з фізиками.
— Послухайте, ви розмовляєте зі мною загадками, Холтофф. Яке відношення має до мене заарештований фізик? Чому ви негласно перевіряли мої справи і навіщо Мюллер шукає на мене докази.
— Я не можу вам цього пояснити, сам нічогісінько до пуття не розумію. Я знаю тільки, що ви під ковпаком.
— Я? — здивувався Штірліц. — Це ж ідіотизм! Чи наші шефи втратили розум у цій метушні!
— Штірліц, ви самі вчили мене аналітичності й спокою.
— Це ви мене закликаєте до спокою? Після того, що сказали мені? Так, я неспокійний. Я обурений! Я зараз піду до Мюллера…
— Він спить. І не поспішайте їхати до нього. Спершу вислухайте мене. Я розповім вам, що мені пощастило виявити у зв'язку з справою фізиків. Цього я поки що не розповідав Мюллеру, я ждав вас.
Штірліцу потрібна була мить, щоб зібратися з думками й перевірити себе ще раз: чи не залишив він хоч якихось, незначних, компрометуючих даних — у запитаннях, у формі записів відповідей, у зайвій зацікавленості деталями.
«Як Холтофф поведеться? — думав Штірліц. — Прийти й сказати, що мною негласно цікавляться в гестапо, — це пахне для нього розстрілом. Він переконаний наці, що з ним сталося? Чи він промацує мене за дорученням Мюллера? Навряд. Тут немає їхніх людей, а вони повинні збагнути, що після таких розмов мені краще зникнути. Тепер не сорок третій рік, фронт поряд. Він прийшов з власної ініціативи? Хм-хм… Він не такий розумний, щоб грати серйозно. Хоча надзвичайно хитрий. Я не дуже розумію таку наївну хитрість, але саме така наївна хитрість може переграти і логіку, і здоровий розум».
Штірліц поворушив полінця, що вже розгорялися, й сказав:
— Ну, валяйте.
— Це все дуже серйозно.
— А що в цьому світі несерйозно?
— Я викликав трьох експертів з відомства Шумана.
Шуман був радником вермахту в справах нової зброї, його люди працювали над проблемами розщеплення атома.
— Я теж викликав експертів звідти, коли ви посадили Рунге.
— Так. Рунге посадили ми, гестапо, але чому ним займалися ви, в розвідці?
— А вам незрозуміло?
— Ні. Незрозуміло.
— Рунге вчився у Франції і в Штатах. Хіба важко здогадатися, які важливі його зв'язки там? Нас усіх губить відсутність дерзання й сміливості у баченні проблем. Ми боїмося дозволити собі фантазувати. «Від» і «до» — і ні кроку вбік. Ось наша головна помилка.
— Це правильно, — погодився Холтофф. — Ваша правда. Що стосується сміливості, тут я сперечатися не буду. А от по окремих деталях ладен посперечатися. Рунге твердив, що треба й далі працювати над вивченням можливостей одержання плутонію з високорадіоактивних речовин, а саме це й ставилося йому в провину його науковими опонентами. Саме вони й написали на нього донос, я примусив їх у цьому зізнатися…
— Я в цьому не сумнівався.
— А ось тепер наші люди повідомили з Лондона, що Рунге був правий! Американці й англійці пішли його шляхом! А він сидів у нас у гестапо!
— У вас у гестапо, — виправив його Штірліц. — У вас, Холтофф. Не ми його брали, а ви. Не ми затверджували справу, а ви: Мюллер і Кальтенбруннер. І не в мене, і не у вас, і не в Шумана бабуся єврейка, а в нього, і він це приховував…
— Та хай би в нього й дід був тричі євреєм! — вибухнув Холтофф. — Це не так важливо, хто був його дід, якщо він служив нам, і служив фанатично! А ви повірили негідникам!
— Негідникам?! Старим членам руху? Перевіреним арійцям? Фізикам, яких особисто нагороджував фюрер?
— Добре, добре… Гаразд… Усе правильно. Ви праві. Дайте ще коньяку…
— Пробки ви не викинули?
— Пробка у вас у лівій руці, Штірліц.
— Я вас запитую про пробки електричні.
— Ні. Вони там, у столику, біля дзеркала.
Холтофф випив коньяк залпом, рвучко закинувши голову.
— Я став багато пити, — сказав він.
— Хотів би я знати, хто тепер п'є мало?
— Ті, в кого немає грошей, — пожартував Холтофф. — Нещасні люди.
— Хтось сказав, що гроші — це відчеканена свобода.
— Це правильно, — погодився Холтофф. — А як ви думаєте, Штірліц, що вирішить Кальтенбруннер, коли я доповім йому результати перевірки?
— Спершу ви мусите доповісти про результати своєї перевірки Мюллеру. Він давав наказ про арешт Рунге.
— А ви його вели, цього самого Рунге.
— Я його вів, це точно — за вказівкою керівництва, виконуючи наказ.
— І якби ви відпустили його, то ми вже півроку тому просунулися б далеко вперед у створенні «зброї відплати».