Сімнадцять спалахів весни

— Світ прокляне Гітлера, — говорив Даллес, попихкуючи люлькою, — не так за печі Майданека й Аушвіца і не так за негнучку політику антисемітизму… Ніколи за всю історію, навіть у чудовий і демократичний пореформений період, Росія не робила такого ривка вперед, як за ці роки війни. Вони освоїли величезні потужності на Уралі і в Сибіру. Гітлер кинув Росію і Америку в обійми одну одній. Росіяни відновлять на кошти німецьких репарацій, — Сталін розраховує одержати з Німеччини двадцять мільярдів доларів, — зруйновану промисловість західних районів і таким чином подвоять потужність індустріального потенціалу. Росія вийде на перше місце в Європі по могутності й наступальній силі.

— Отже, — спитав кюре, — виходу нема? Отже, через п'ять-шість років більшовики примусять мене служити месу на честь його святості Сталіна?

— Як вам сказати… Взагалі можуть, звичайно. Коли ми будемо поводитись, як ягнята, — примусять. Нам треба робити ставку на розвиток націоналізму в Росії, тоді, можливо, вони розсиплються… Тут тільки треба не накоїти дурниць. Якщо досі Сталін мав металургію на Україні і зовсім небагато — на сході; якщо досі Україна годувала пшеницею державу, то тепер усе змінилося. В основі націоналізму завжди лежать інтереси тих чи інших груп населення, пов'язаних з ділом чи, використовуючи марксистську фразеологію, — з виробництвом. Коли я виробляю щось сам, то в мене одне самопочуття. А коли з'являється конкурент, я себе почуваю зовсім по-іншому. В умовах нашої системи конкуренція животворна. В умовах системи Сталіна конкуренція лише травмує людей. Посилати в майбутню Росію диверсантів, які підривали б заводи, — смішний замір. А от коли наша пропаганда точно й аргументовано підкаже національностям Росії, що кожна з них може існувати, розмовляючи лише своєю мовою, — це буде наша перемога, і протиставити цій перемозі росіяни не зможуть нічого.

— Мої друзі у Ватікані вважають, що росіяни в роки війни навчилися маневрувати — і в діях, і в мисленні.

— Бачте, — відповів Даллес, натоптавши люльку, — я зараз перечитую російських письменників: Пушкіна, Салтикова, Достоєвського… Я проклинаю себе за те, що не знаю їхньої мови — російська література, мабуть, найчудовіша в світі: я маю на увазі їхню літературу дев'ятнадцятого століття. Я зробив для себе висновок, що російському характерові властиво частіше оглядатися на ідеальні приклади минулого, ніж ризикувати, будуючи модель майбутнього. Мені здається, вони робитимуть ставку на аграрний клас Росії, сподіваючись на те, що земля «все зціляє» і все єднає. Тоді вони вступлять у конфлікт з часом, а виходу з цього конфлікту нема. Рівень розвитку техніки не дасть змоги цього зробити.

— Це вже цікаво, — сказав кюре. — Але я боюся, що ви ставите себе у ваших міркуваннях над ними, а не поряд з ними…

— Ви закликаєте мене вступити до лав ВКП(б)? — посміхнувся Даллес. — Вони мене не приймуть…