Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
Двері йому відчинив високий дебелий чоловік.
— Отто просив передати, — сказав професор слова пароля, — що вчора ввечері він чекав вашого дзвоника.
Заходьте, — сказав чоловік, і Плейшнер увійшов до кімнати, хоча не мав права цього робити, не діждавшись відзиву: «Дивно, я був дома, але, мабуть, він переплутав номер».
П'янкий подих свободи покепкував з професора Плейшнера: Явочну квартиру радянського розвідника провалили фашисти, і тепер тут чекали «гостей». Першим гостем був зв'язковий Штірліца — професор Плейшнер.
— Ну? — спитав високий чоловік, коли вони зайшли до кімнати. — Як він там?
— Ось, — сказав Плейшнер, простягаючи йому крихітну ампулу, — тут усе сказано.
Це його врятувало: німці не знали ні пароля, ні тих можливих людей, які мали прийти на зв'язок. Тому було прийнято рішення: якщо зв'язковий не зайде без відзиву, його треба схопити і, усипивши, вивезти до Німеччини. Якщо ж він вступить у контакт, установити за ним спостереження і таким чином вийти на головного.
Високий чоловік пішов до сусідньої кімнати. Там він відкрив ампулу і розіклав на столі аркушик цигаркового паперу. Цифри складалися з донесення. Такі самі цифри лежали зараз у центрі дешифрування в Берліні: таким же самим шифром передавалися донесення російською радисткою, яка дала згоду працювати на Гіммлера.
Високий чоловік простяг донесення своєму помічникові й сказав:
— Негайно в посольство. Передайте нашим, щоб організували спостереження за цим типом. Я затримаю його і постараюся з ним поговорити: він дилетант, його, мабуть, використовують, я його розворушу…
(З партійної характеристики члена НСДАП з 1944 року Барбари Беккер, унтершарфюрера СС (IV відділ PCXА): «Істинна арійка. Характер — нордичний, стійкий. Бездоганно виконує службовий обов'язок. З товаришами по роботі поводиться спокійно й приязно. Спортсменка. Нещадна до ворогів рейху. Неодружена. У зв'язках, які порочили б її, не помічена…»)
Кет ходила по кімнаті, заколисуючи сина. Коли Штірліц був у під'їзді, як він і казав, її перевели на конспіративну квартиру гестапо, де обладнали невелику, але потужну радіостанцію. Кет дивилася на обличчя свого сонного хлопчика й думала: «Всього в житті треба вчитися: і як готувати яєчню, і де шукати книжку в каталозі, в математики треба вчитися тим більше. А от материнства вчитися не треба…»
— Ми закликаємо людей не цуратися природи, — сказала якось охоронниця, фрейлейн Барбара. Вона була ще зовсім молода й полюбляла побалакати перед вечерею. Солдат СС Гельмут, який жив у сусідній кімнаті, сервірував стіл на трьох, щоб відсвяткувати двадцятиріччя вихованки гітлерюгенду. За цією врочистою вечерею, з картоплею й гуляшем, Барбара сказала, що після того, як Німеччина виграє війну, жінки нарешті зможуть робити своє діло — підуть з армії і з виробництва і почнуть створювати великі німецькі сім'ї.
— Народжувати й годувати — ось завдання жінки, — говорила Барбара, — все інше — химера. Люди мусять стати здоровими й сильними. Немає нічого чистішого за тваринні інстинкти. Я не боюся говорити про це відверто.
— Тобто як? — похмуро спитав Гельмут, якого щойно відрядили з фронту після страшенної контузії. — Сьогодні ти зі мною, завтра з другим, а післязавтра з третім?
— Це гидота, — відповіла Барбара, бридливо поморщившись. — Сім'я — свята й непохитна, але хіба в ліжку з своїм чоловіком, з главою дому, я не можу також утішатися силою любові, так немов він був би і другим, і третім, і четвертим? Треба звільнитися від соромливості — це теж химера… Ви, мабуть, не згодні зі мною? — спитала вона, обернувшись до Кет.
— Не згодна.
— Бажання справити найкраще враження — теж жіноча хитрість, стародавня як світ. Чи не здається вам, що наш добрий Гельмут віддасть перевагу вам, а не мені? — засміялась Барбара. — Він боїться слов'ян, і до того ж я — молодша…
— Я ненавиджу жінок, — глухо сказав Гельмут. — «Породження пекла» — це про вас.
— Чому? — спитала Барбара й пустотливо підморгнула Кет. — За що ви нас ненавидите?
— За те саме, що ви тут проповідували. Жінка гірша за злочинця. Той хоч не обманює: злочинця зразу видно, що він злочинець. А тут спершу таку патоку розіллють, що аж очі злипаються, а потім візьмуть у кулак і крутять, як хочуть, та ще й сплять з твоїм найближчим другом.