Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
Мимоволі я засміявся.
— Ви, мабуть, дуже здорова людина,— схвально мовив Фабіан.
— Ви теж,— не забарився я з відповіддю.
— А, — просяяв Фабіан,— ви, мабуть, займалися тим самим?
— Точно.
— Протягом години,— провадив він далі,— я намагався згадати, чи було моє ім'я на чомусь у моїй валізі. І прийшов до висновку, що не було. Про лист Лілі я, звичайно, забув. Я думав, що викинув його. А як і ні, то був певен в її обережності, там не повинно бути імен. А далі ви все знаєте.
— Ви вкрали мої гроші.
— Скажемо так: я пустив їх в обіг.
— Що ви маєте на увазі?
— Дайте мені розповісти все до ладу. У мене ніколи не було досить грошей, щоб здійснити вирішальний переворот. У товаристві, з яким я знаюся, сума, що нею я міг би ризикнути, була б просто сміховинною. Отже, навіть виграючи,— а в мене це бувало частіше, ніж програш,— я не міг скористатися зі свого успіху. Граймсе, ви розумієте, до чого я веду?
— Не зовсім.
— То слухайте. Досі я ніколи не міг ставити в бриджі більше, ніж по п'ять центів.
— Місіс Слоун казала мені, що ви грали з її чоловіком, ставлячи по п'ять центів.
— Це правда. Першого вечора. Потім ми ставили й по десять центів. А згодом і по п'ятнадцять. Звичайно, програючи багато, Слоун не признавався жінці.
— Скільки ж він програвав?
— Буду з вами відвертим до кінця. Коли я їхав із Санкт-Моріца, в моєму гаманці лежав чек Слоуна на двадцять сім тисяч доларів.
Я свиснув і поглянув на Фабіана з відвертою повагою. Порівняно з цим мій вашінгтонський успіх у покері зводився нанівець. Переді мною був гравець, що знав, як схопити бога за бороду. Але потім я згадав, що ризикував він моїми грішми, і знову розлютився.
— А яке все це має відношення до мене? — запитав я.
Фабіан примирливо підняв руку.
— На все свій час, любий друже.— Я, звичайно, ніколи не сподівався, що мене називатиме «любим другом» людина, яка виросла в Лоуеллі, штат Массачусетс.— Крім того, радий вам доповісти, що я непогано зіграв у триктрак. Можливо, й ви пам'ятаєте гарного молодого грека з чарівною жінкою?
— Не дуже.
— Він був у захваті, коли я запропонував збільшити ставки. Так з'явилося ще дев'ять тисяч доларів.
— З того, що ви розповіли,— сказав я суворо,— виходить, що ви збільшили мій скарб на тридцять шість тисяч доларів. От і прекрасно, Фабіане, тепер ви при грошах, можете повернути мені назад мої сімдесят тисяч, ми потиснемо один одному руки, вип'ємо за це й розійдемось кожний своєю дорогою.
Він сумно похитав головою.
— Боюся, все не так просто.
— Послухайте, не зловживайте моїм терпінням. У вас є гроші чи немає? Для вас краще, якщо вони є.
Фабіан підвівся.
— Думаю, нам обом треба випити ще трохи,— сказав він.
Я сердито спостерігав, як він підійшов до буфета. Після того, як я утримався від убивства, коли мав для цього всі можливості, будь-яка нова моя погроза не могла цінуватися серйозно. Розглядаючи його спину в чудово пошитому костюмі — не моєму, а з тих двох, трьох чи більше валіз, з якими він звичайно подорожує,— я також подумав, що вся його розповідь може бути брехнею, небилицею, вигаданою, щоб затримати мене, доки хто-небудь — покоївка, леді Еббот, якийсь приятель,— зайде в кімнату. Тоді він зможе звинуватити мене в тому, що я йому набридаю, прошу позичити грошей, намагаюсь продати порнографічні фотографії абощо, і викинути з готелю. Тому, беручи в нього склянку, я сказав:
— Якщо ви мене дурите, Фабіане, наступного разу я прийду до вас з рушницею.— Я, звісно, й гадки не мав, де у Франції можна дістати рушницю. Крім того, єдина зброя, яку я будь-коли тримав у руках, була спортивна рушниця в тирі на сільському ярмаркові.
— Краще було б, якби ви мені повірили,— мовив Фабіан, доливши твердою рукою содової у віскі. — У мене є план для нас обох, який потребує взаємної довіри.
— План? — Я відчував, що мною, мов дитиною, спритно керує ця людина, яка тридцять років живе тільки завдяки своїй кмітливості і бездоганно володіє собою через кілька хвилин після того, як уникла смерті.— У вас тепер на тридцять шість тисяч доларів більше, ніж було три тижні тому, і ви кажете, що не так просто повернути мені борг. Чому?
— Тому, що я зробив деякі капіталовкладення.
— Які саме?
— Перш ніж розповісти подробиці,— відповів Фабіан,— дозвольте мені викласти план у загальних рисах.— Він ковтнув віскі й прокашлявся.— Думаю, ви маєте деяке право бути невдоволеним з того, що я зробив...