Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Так, але тепер за кожен крок їй доведеться платити. Вуглинка занадто мала, і як тільки вона спишеться до кінця, шлях на Землю буде закритий для неї назавжди, — сказав старець.
Янус схилився над грифельною дошкою й почав писати.
Розділ 20
Оракул
Злата безсило опустилася на пісок, обхопила коліна руками і, уткнувшись у поділ, безутішно заридала. Ніколи вона не почувала такої безпорадності. Дівчина не знала, як довго просиділа, оплакуючи свою нездійснену мрію. Біди й лихі пригоди часто переслідували її, але якою б гіркою не здавалася доля, Злата завжди сподівалася, що здолає всі випробування. Зараз у ній померла надія, і вперше в житті вона не сподівалася на краще.
Раптом почувся брязкіт, начебто кришталь розлетівся на безліч осколків, і дівчина побачила перед собою невидиму стіну з прозорого скла, у якій визвірившись гострими краями, зяяла діра. Ламані промені тріщин розбігалися на всі боки, як сітка зморщок. Злата не злякалася й не здивувалася, ніби знала, що так і має бути. Горе притупило почуття, і в неї не залишилося сил, щоб боротися за своє щастя. Їй було все одно: чи сидіти тут, чи йти далі. Мов уві сні вона повільно підвелася з землі й переступила через бите скло.
Тієї ж миті вхід за нею зімкнувся, і вона опинилася в овальному приміщенні, яке нагадувало каплицю. Злата була зовсім сама, і все-таки неясно відчувала чиюсь присутність. На вівтарі перед палаючою лампадою лежала розкрита книга. Скупе полум’я ґнотика було рівним, ніби намальованим. По обидва боки вівтаря били два невеликих фонтани шестикутної форми. Так само, як і підлога, вони були викладені кахлями з написаними на них таємничими символами. У каплиці не було ні дверей, ні вікон.
Несподівано біля вівтаря з’явилася фігура, закутана в широку білу мантію. Низько насунутий каптур приховував обличчя людини. І цього разу ні здивування, ні страх не ворухнулися в Златі.
— Я прийшла. Чого ти хочеш від мене? — втомленим і монотонним голосом запитала вона.
— Ти хочеш від мене… — немов передражнюючи її, луною відгукнулася фігура.
— Я нічого не хочу, — Злата безвільно опустила голову на груди.
— Тримай, — владно промовив незнайомець.
Дівчина підняла голову і, побачивши простягнену до неї химерно закручену перламутрову черепашку, мимоволі відсахнулася, як від отруйного павука.
— Боїшся? Це гарна ознака. Значить, твоя душа ще жива, — сказав господар каплиці. — Візьми та слухай.
— Я знаю, що почую. Це жорстоко, — відмовилася Злата.
— Так, набагато жорстокіше, ніж ти думаєш. Але тільки це поверне тебе до життя.
Злата почувала таку втому, що в неї не залишилося сил заперечувати й сперечатися. Дівчина покірно взяла черепашку й приклала її до вуха.
«Ах, Агнесо, я хотів би назавжди викреслити Злату зі своєї пам’яті! — вдруге почула вона, але тепер слова не викликали колишнього болю. Принц продовжував: — Але я не зможу зробити цього, навіть зараз, коли знаю, як легко вона забула мене заради заморського шейха».
Черепашка випала з ослаблених пальців дівчини.
— Значить, він кохає мене, — розгублено промовила вона і тієї ж миті зрозуміла всю жахливість того, що сталося. — Я сама зруйнувала своє щастя! Як могла я сумніватися в його коханні! Дурна, пустоголова ревнивиця!
Дивлячись на розлютовану золотоволосу тигрицю, було важко повірити, що хвилину тому вона була тихою і пригніченою. Опам’ятавшись, Злата кинулася на коліна перед людиною в білому.
— Заклинаю тебе, хто б ти не був. Допоможи мені повернутися на Землю. Підкажи, як виправити те, що я накоїла!
— Я не можу вплинути на твою долю. Я — Оракул і можу лише пророчити майбутнє.
— Скажи, чи зможу я повернутися до принца? — заблагала Злата.
— Перш за все випий з лівого джерела. Ти одразу забудеш усі тривоги й хвилювання і зможеш неупереджено слухати все, що почуєш далі.
Злата покірно зачерпнула долонею з джерела забуття і зробила ковток джерельної води, холодної й солонуватої на смак. Тієї ж миті тягар сумних спогадів спав з плечей мандрівниці, і її охопила небувала легкість.
— Тепер випий з джерела пам’яті, і ти запам’ятаєш усе, про що дізналася, — продовжував Оракул.
Вода в правому джерелі була теплою й трохи гіркуватою. Ледь пригубивши її, Злата відчула приплив сил, і всі її відчуття загострилися.
— Тепер запитуй. Твій час спливе, коли лампада згасне.
Невідривно дивлячись на жовтий язичок полум’я, Злата з надією запитала: