Авантюра XL

що кожен тлумачить закон як захоче.

але надію це вселяло.

сама прикордонна смуга справляла гнітюче враження:

по обидва боки розташована зона вільної торгівлі,

чи як її там: бруд, казино й заводи,

де трудове законодавство чинне тільки умовно.

на белізькому боці нас зустрів веселий високий

вусатий дядько, рідний корупціонер.

з Сімона за в’їзд узяли п’ять баксів офіційно,

а з мене за візу — п’ятдесят. неофіційно.

Сімон злостився, і, що прикро, — злостився на мене.

начебто це якийсь особистий вибір —

що я народився в одній країні, а він в інший.

нє, людям Першого світу варто пізнати на собі,

що таке отримувати візи до кожної країни.

і що таке працювати за копійки.

може, тоді по-іншому до міграції та мігрантів ставитимуться.

он навіть «соціаліст» Сімон розумів це лише в теорії,

а не емоційно.

белізький прикордонник поклав гроші за мою візу

до свого особистого гаманця.

— але майте на увазі, — він був адекватний і бачив,

який ми маємо вигляд, —

працювати в Белізі ви не маєте права.

бо якщо ми впіймаємо вас — депортуємо, хо-хо-хо!

ви зараз поїдете, побачите, скільки на дорогах сміття.

ми, белізці, любимо смітити. це наша

національна традиція, хо-хо-хо!

між іншим, щодо сміття — це виявилося неправдою.

ми сіли в прикордонний автобус і за долар доїхали

до найближчого містечка: Коросаль.

і потрапили у вікторіанську епоху.

якісь колоніально-класицистичні будинки,

бруківка на дорогах,

і якось так тихо й затишно,

багато дерев, і все здається,

що зараз на четвірці коней

проїде Наташа Ростова у бричці із задертим задом.

спокій, і вмиротвореність, і повільність.

ми пішли в затоку поплавати,

стрибали з молу, намагалися дістати до дна,

а до нас усе приходили й приходили

люди. просто познайомитися, поговорити.

підлітки на старих велосипедах,

старші люди, які побачили нас зі своїх будинків:

таке враження, що ми тут були неабиякою розвагою.

і всі якісь лагідні та на диво дружні.

я думаю, це специфіка країни, усе населення якої

становить двісті п’ятдесят тисяч.

але незважаючи на те, що в цілій країні

мешкає стільки людей, як у самому лише Івано-Франківську,

вони ну просто надзвичайно різноманітні.

країна аж до 1981 року була колонією Британії,

у них і тепер на монетах Єлизавета ІІ —

і, відповідно, приїздили сюди люди

з усієї колишньої Імперії.

офіційно ж бо державна мова англійська,

але розмовляють також і креольською

(яка має стосунок до англійської приблизно такий,

як мова деяких пасажів цієї книжки — до української),

а також іспанською, хінді, арабською та китайською.

суміш рас і національностей