Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
на такій невеличкій території.
ідеш дорогою — тут тобі й китайські крамниці,
де вивіски написано ієрогліфами;
тут тобі й старі худі індуси,
тут і місцеві латино-метиси,
тут і негри, ще з Африки, які розповідають
історії про чари та вуду,
і нечисленні білі, і численні мудрі старці
з довгими чорними дредами на головах,
сидять на верандах,
перечікуючи спекотну годину,
дивляться на тебе спокійним поглядом,
а якщо ти з ними вітаєшся, відповідають:
— нехай благословить вас Джа!
растафарі.
справжні. релігійні. а не наші субкультурні
планокури заради планокурства.
лагідний Джа ширяє над країною.
(зі щоденника)
У Белізі майже всі креоли — з дредами. Навіть якщо їм по сімдесят років. Зовсім інша культура, ніж у Мексиці. Переважно англомовна.
На стінах крамниць — повні тексти псалмів зі Старого Заповіту, а вітаються «Хай Джа буде з вами». Джа — не хто інший, як Jehovah, Єгова (я раніше цього не знав).
Тож хай благословить вас усіх Джа!
ми щиро намагалися пройти через Беліз пішки.
подумали: країна така невеличка,
що автостопом її можна проїхати за день.
тому треба йти, щоб розтягнути задоволення
бодай на тиждень.
тут було так тепло, і час тік повільно,
і якось мирно…
от тільки пішки йти в нас не виходило.
у цій країні люди зупиняються самі:
— ей, хлопці! давайте ми вас підвеземо!
а відмовлятися від добра не можна:
це погіршує карму.
бо, може, наступного разу людина
не запропонує допомогу тому,
кому вона буде потрібна і хто не може просити.
подумає: не просить, то й не треба.
добро треба приймати
зі щирою вдячністю, —
так думав я собі, мандруючи Белізом.
літня китайська пара
висадила нас зі свого пікапа
в місті Орендж Вок — у народі Шуґар-Сіті,
тобто Цукрове місто. день ішов повільно,
та все ж похилився до вечора.
і ми пішли гуляти, дорогою шукаючи,
де б переночувати. спустилися до річки,
а там сиділи двоє підлітків, начитували реп,
але якийсь такий сумний.
ми познайомилися,
Сімон заграв для них на гітарі,
я підтамтамував на бонго,
а хлопець співав:
він подарував мені папірець
із текстом своєї пісні.
креольською мовою.
і я довго беріг його. скільки міг.
а чорна річка повільно текла повз нас.
хлопці жили в дерев’яному сарайчику
(вікторіанська доба — це також і Діккенс).
ми розклалися на траві за сарайчиком,
а коли прокинулись о шостій ранку,
хлопці вже були зайняті:
просто там, де спали,
вони місили тісто
та пекли хліб на продаж.
ми все ж іще раз хотіли спробувати
здійснити свій план — іти Белізом пішки.
від Орендж Вок є два шляхи: один новий,
а другий давніший, колишня траса,
яка тепер перетворилася
на щось таке собі — через села йде.
ги, при цьому до розвилки нас усе ж підвезли!
та сама історія:
— агов! а ви куди? а може, вас підкинути?
нехай благословить їх Джа.
Old Northern Highway[69]
виявився напівґрунтовою дорогою.
ми поступово занурювались у джунглі.
якщо спершу вони чергувались із якимись полями,
прочищеними неподалік од міста людьми,
то далі — саме те, про що я раніше мріяв:
густі зарості дерев, крики папуг і ще якихось
не менш страшних істот.
і все це переплетено ліанами.
кілометрів через п’ятнадцять Сімон утомився
та й ліг просто на дорозі на свій рюкзак відпочити,
а я скористався нагодою та й пішов углиб джунглів.
уже через три метри всередині стало темно,
і, зайшовши з яскравого сонця, я майже нічого не бачив —
хіба що озираючись назад, на пляму світла,
яке пробивалося крізь рослинність з боку дороги.
я пішов далі вглиб.
поступово очі звикли до півтемряви.
переступаючи та підлазячи під ліани,
можна було доволі легко просуватися вперед.
незабаром я вже помічав стежечки —
треба просто дивитися не прямо на них, а начебто вперед
68
У день моєї смерті, будь ласка, не переживайте: я повернуся (англ.).
69
Стара північна траса (англ.).