Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
— шо таке?
— знаєш, я думав, ти мені його подаруєш. і ти мав би так учинити.
(я вже й забув, що в нього день народження.)
— Сімоне, а тобі не здається, що ти приписуєш даті забагато значення? — переходжу сходу в наступ.
— слухай. та ти взагалі нічого не зробив. я цілий день удома сам сидів — ти б хоч зайшов і фруктів якихось заніс.
— та бо я з Раулем ходив цілий день, і ти добре знаєш чому. блін, ти цього дня почуваєшся центром світу, правда?
— а тобі ніби не хочеться уваги у свій день народження?
— ти знаєш, Сімоне, якщо вже на те зайшло, я про свій день народження не тільки не згадую навмисне, а намагаюся ще й не відповідати на запитання про те, коли я народився, уже за кілька місяців до дати. і десь половину днів народження взагалі на самоті проводжу. ми просто різні люди.
— ага, ну і на день народження своєї дівчини ти теж забиваєш?
— ну… це інше.
— от бачиш. бо тобі важливо догодити людині… бо це впливає на стосунки. а тут тобі пофіг.
(ага, ми вже скидалися на стару невдоволену подружню пару. навіть сварки схожі.)
— знаєш що? мої дівчата не сурмили про свій день народження щодня цілий місяць перед тим! мене це вже давно дістало. хочеш капелюха? на!
— навіщо він мені тепер?
— може, викинути?
— нє, тримай собі.
у такому ж дусі ми й удома продовжували.
потім трохи помовчали.
а потім Сімон бере та й каже:
— але знаєш що? fuck it.
(здається, американці так не кажуть, бо Сімон спершу реготав з цього мого перекладу нашого слова «похуй», але потім і собі перебрав. йому пародіювання моєї англійської завжди настрій підвищувало.)
— так. fuck it.
— знаєш, Сімоне. ми оце часто сваримося. але я навіть зараз сидів і думав, шо все-таки ти класний пацан.
— дякую (у горлі сльози).
— то все хуйня, то все до сраки — тарас шевченко, гайдамаки.
— точно. може, ми просто надто багато часу разом, та й того.
— та я теж оце собі думав. у Штатах, у Мексиці ми якось більше окремо були. у кожного свої справи. дівчата в обох були. а тепер, блін, сім днів на тиждень і мало не двадцять чотири години на добу — вимушено разом. це ж по-любому впливає.
— ага. а бриль насправді тобі більше личить. ти в ньому на Гекльберрі Фінна схожий.
— та давай його просто по черзі носити.
наступного ранку ми прийшли до Мігри.
нам видали нові квитки.
і оскільки нас випроваджують із країни,
поліція мусить довезти нас до аеропорту.
послуга коштує двадцять один долар з кожного.
Сімон:
— ану, зачекайте хвилину.
виходить надвір і розмовляє з таксистом.
— він каже, що довезе нас обох за п’ятнадцять.
— ні. закон є закон.
ага. це були наші останні гроші.
чесне слово. в аеропорту хотілося їсти —
а вистачило тільки на те, щоб чаю попити.
може, тому вони й питали, скільки точно в нас є?
ми вже підозрювали, що вони ті закони,
які стосуються нас,
по ходу з калькулятором вигадують.
а як ми перевіримо, правду вони нам кажуть чи ні?
вимагати адвоката?
за нами закріпили нових офіцерів,
щоб ті на незмінній «Ладі» завезли нас в аеропорт.
дорогою Сімон одного з них
довів до бєлого калєнія своїми коментарями.
мент був злющий чувак, схожий на Сталіна.
він провів нас до прикордонників
і дав наші паспорти.
ага. не нам. прикордонникам.
ми думали, хоч після проходження лінії
нам повернуть документи.
хуй.
ми ж небезпечні, шо крандець.
— ми перед літаком прийдемо. чекайте в зоні дьюті-фрі.
оце сидимо ми, п’ємо на останні два долари чай…
— а ти знаєш, Сімоне, що я тобі як іноземець скажу?
просто суб’єктивний погляд збоку.
оце Штати й Куба такі запеклі вороги.
ідеологічні суперники й усе таке.
а вони між собою куди більше схожі,
ніж із тією ж Мексикою, наприклад.
по-різному, але й на Кубі, і в Штатах
фактична перевага державного над особистим,
оцей м’який контроль,
постійний нагляд,
поліцейська держава
і Тот-топот-тономой, тваю мать!
(з пізнішого щоденника)
Не знаю, як у кого, а в мене всі погані сни — хоч і різні, проте завжди на ті самі теми. Раніше таких було дві: знову в академії СБУ, знову з Танею. Схоже, додалася третя: знову на Кубі під наглядом міграційної поліції. Бр-р-р-р…