Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
за Бельмопаном (це столиця Белізу,
але ви, як і я, цього не знали)
розташоване містечко Роаринґ Крік:
уже сама назва мені здавалася похмурою
й викликала невиразну тривогу[70].
ночіло, проте я наполіг зайти до інтернет-клубу,
а коли ми вийшли й пішли далі,
по обидва боки вулиці тут і там
стояли групки креолів, і багато хто
ворожо дивився на нас.
про щось тихо розмовляли.
я відчував просто-таки хвилі ворожості,
хоча не міг собі їх пояснити
й нічого не казав Сімонові: боявся
висловити свої відчуття вголос, щоб
не накликати на нашу голову біду.
забобонність.
я намагався якомога швидше вийти звідти.
ми залишили групи юнаків за спиною,
але я, про всяк випадок, підібрав у кулак
чималу каменюку
й постійно відчував спиною
погляди.
— куди ви йдете так пізно? ви що, дурні?
я здригнувся.
збоку від дороги стояла
сорокарічна худорлява негритянка.
— ви звідки йдете?
— з Роаринґ Крік.
— що-о? ви щойно пройшли наскрізь Роаринґ Крік, отак просто? пф-ф-ф! щось вас береже. та там тусуються майже всі банди, які столицю тероризують.
поруч із нею стояли ще кілька високих негрів із дредами,
ці дивилися на нас і сміялися
з нашого розгубленого вигляду.
видно, Сімон теж боявся.
я тихо сказав йому про хвилі, які відчував,
проходячи містечком.
ми постояли з тією компанією:
не знаю, як Сімон, а я просто почувався спокійніше
в компанії приязних до нас місцевих.
покурили, роззнайомились.
один із негрів приніс нам трохи піци.
ми подякували, поділилися цигарками.
жінку звали Івет.
— знаєте що, нікуди вже не йдіть. краще переночуйте в нас на подвір’ї. я з чоловіком поговорю, він проти не буде. ви пробували гуаяву? он, якщо хочете, тут її багато вже з дерева посипалося. тільки не переїдайте, бо закріп буде.
останнього я не зрозумів через її креольський акцент.
— бо що?..
Сімон голосно зареготав.
— срати, кажу, не зможете, — усміхнулась Івет.
її чоловік виявився американцем із Вісконсина.
Івет дала нам вина з кешью — і це був найкращий напій,
що я пив у своєму житті. коли трохи вставило,
взялися за барабани-гітари-сопілки.
жінка, як колись кубинський шевченко,
дала мені майстер-клас гри на бонго.
«музику треба відчувати. що тут учитися?»
мене вставляло дедалі більше, тепер уже від ритму,
а потім Івет упіймала момент
і заходилася розповідати життєві креольські історії.
(зі щоденника)
Сорокарічна креолка із села (увага!) Камалот розповіла, що, коли вона була маленькою, одна медсестра грубо повелась із жінкою з культури ґаріфуна, котра народжувала дитину в лікарні.
— Чого ти кричиш, як корова? Коли займалася сексом, було добре, га?
— Я кричу, «як корова»? То ти сама будеш як корова!
І відтоді в медсестри на лобі почали рости роги. Після кожної хірургічної операції вони виростали ще більші, і лише коли ці роги вбили медсестру, то відпали.
Івет, яка нам про це розповіла, особисто доглядала за медсестрою в лікарні — і на власні очі все бачила. До речі, Івет має вищу освіту та жила десять років у Штатах.
Я пригадав, що знайома з Мехіко пише кандидатську дисертацію про сомбрерона — духа-захисника природи, який, згідно з віруваннями індіанців тцельталь, зводить людей на манівці. А почала писати, за її словами, коли особисто побачила цього сомбрерона, відвідуючи батьків у Чіапасі. Пише як антрополог — і вірить.
На головній площі Мехіко я бачив двадцять людей, що дивним чином стояли, наче в черзі. Підійшовши ближче, зрозумів, що всі вони ховаються від сонця в тіні прапора.
У маленькому селі Ґелятао народився президент Беніто Хуарес, і тому там прапор такий самий завбільшки, що й у столиці. Уночі я чув, як цей прапор лопотить на вітрі на всю околицю, а вдень сам бачив, як він укриває тінню половину села.
Івет із Камалота також розповіла, що від першого красеня на містечко Ґеттівіль, де вона народилася, залетіла дівчина, а коли хлопець відмовився одружитися, мама потерпілої, чарівниця, зробила так, що красень тепер міг виходити на люди тільки в масці. Івет, яка тоді була маленькою, та інші діти Ґеттівіля боялися його.
— А, людина-маска! — І тікали, коли він на велосипеді виїздив по продукти.
70
Roaring Creek — «ревучий струмок», але скоріше таке враження виникало через саме звучання.