Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Із головних постанов партійних з’їздів УНП найцікавіші для нас постанови з’їзду в 1907 році, коли імперіалістичні російські політичні уряди і цькування українців з боку різних російських поступовців та соціалістів дійшли до крайніх меж. Ось хоч би перший та четвертий пункти цих постанов:
І. «Український пролетаріат має по містах два завдання:
1. організовано боротися проти капіталу і
2. забезпечити себе від конкуренції зайд, головним чином росіян, які, гнані стихійною силою шукання ліпшого життя, потоками линуть на українські міста і — завдяки культурному гнобленню української нації, державній опінії російської державної народності й підмозі капіталістів, що самі складаються переважно з москалів (Лівобережна Україна) й тому охоче беруть до себе на роботу своїх земляків, — відбивають у українського робітника працю, випихаючи його з усіх професій, з фабрик, заводів і робітень у ряди безробітного пролетаріату, в пащу моральної, а потім і голодової смерті.
Поміщики, промисловці (Правобережна Україна) надто щиро беруться до колонізації.
IV ...Пролетаріат нації пануючої і зневоленої — це два класи з неподібними інтересами».
З цих коротких зауважень бачимо, які підлі наклепи на Миколу Івановича Міхновського як на людину «реакційну», що нібито не цікавилася економічними проблемами українського народу, сипали наші «великі борці» за соціалістичні ідеали людства.
Дмитро Антонович у своїх заввагах до спогадів Коваленка (збірник «З минулого» за 1939 р., ст. 72) пише: «...харківські українські революціонери з запалом неофітів кинулись на пропагандивну та організаційну працю в робітничій гущі, головним чином між залізничниками міста Харкова і залізничної станції Нова Баварія... Розуміється, в захопленні справжньою революційною роботою молоді українські революціонери з презирством (підкреслення наше. — Ю. К.) ставилися до “салонових” націоналістів типу Миколи Міхновського...»
На це можу сказати наступне:
В Харкові невеличку групу залізничників зібрав Андрій Жук (це було вліті 1903 року), на станції Баварія нічого не було, а в Люботині (наступна за Баварією більша залізнична станція) була Юрієм Коллардом організована між залізничниками «Вільна громада» (РУП). Туди ми якось їздили і разом з А. Жуком для пропаганди та возили туди літературу РУП[205]. А. Жук служив тоді за писця в адвокатській канцелярії М. Міхновського, а я був з Міхнов-ським у найліпших відносинах, і ані я, ані Жук не ставилися до М. Міхновського «з презирством», а навпаки — з великою пошаною. За цю революційну працю в Люботині Ю. Коллард попав у 1904 році під суд Харківської Судебної палати. Другий, уже з сучасних соціал-демократів, Панас Феденко в додатку до часопису «Наше життя» (7 лютого 1947 року — пам’яті Євгена Чикаленка), на ст. 2 пише: «Чикаленко був рішучим противником російського царського самодержавства. Коли відомий (! — Ю. К.) Микола Міхновський надумав був “мирити царський уряд з українським рухом” тим способом, що українці мали б заявити свою прихильність до самодержавного режиму, то Євген Чикаленко гостро засудив ту затію як безвідповідальну авантюру». На жаль, шановний автор не сказав, коли й де таке було?
Про один характеристичний для М. Міхновського випадок з року 1899 розповідає Олександер Коваленко в своїх споминах «На межі двох віків» — у книжці «З минулого», збірник, том II, ст. 9, але щоб вивести з того щось подібного, то треба мати дуже буйну фантазію і недобру волю.
Ще один автор, а саме Борис Мартос у додатку до часопису «Наше життя» (господарсько-кооперативне життя) за листопад 1947, стор. З, пише:
«Група крайніх націоналістів, що гуртувалася коло Миколи Міхновсько-го, висунула гасло творити українську буржуазію, поширюючи національну свідомість серед заможних малоросів, але більшість прислухалася до Миколи Левитського, відомого кооператора...» і т. п.
В цьому шановний професор глибоко помиляється.
І ще багато можна було б привести прикладів перекручування ідей Міхновського й умисного, або й «щирого», нерозуміння його ролі в нашому національному рухові, та щоб з цим покінчити, ствердимо, що Його ідеї захисту народу від експлуатації далекосягліші і більше радикальні, як слова і діла всіх отих «крайніх» українських соціалістів, чи демократів, чи революціонерів, всіх отих «чесних з собою» демагогів, «діячів» нашого визвольного руху. В цьому ми переконаємося навіть з цієї коротенької розвідки.
Тепер вернемося знову до партії РУП.
205
Див. «Спогади юнацьких днів» Юрія Колларда (ЛНВ, кн. IV, стор. 426 та кн. IX, стор. 783, 784). Див. також журнал «Орлик», серпень 1947, стор. 2 — Микола Міхновський. — Ю. К.