Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Гаразд, Медохо, запам'ятаю.
— Е, куди там, запам'ятаєш. Ви молоді, безголові, вам аби лубов'ю йматися і бицця між собою. Тому крашше менше мечем махай і лубов'ю не майся. Купи де землю і пахай собі, чи шо. Пуняв?
— Пуняв, пані Медохо, пуняв. І дякую вам за все.
Вона глянула на нього дивним поглядом, наче чимось він її образив. Наче мати, якій син подякував за елементарну допомогу. Але потім усміхнулася одними губами та із допомогою хлопчини вийшла із кімнати. Фалмін зрозумів, що то була їх остання зустріч, але знав, що бабцю Медоху запам'ятає на все життя.
Виїхали наступного дня уранці. Ніхто не проводжав, та й потреби не було. Воза залишили в селі, замість цього взяли ще одного коня, тому що піджимав час. Попри заперечення, Фалмін наполягав, що гном всівся позаду нього на Горі, а іншого коня використали для перевозу провіанту та інших речей. Гібді уже опівдні промерз і почав шморгати носом, а невдовзі і взагалі захворів. Однак гном'яча витривалість дозволяла йому впевнено триматися в сідлі.
До Кренгера вони не доїхали. Весь битий шлях попереду був заметеним і непрохідним, де-не-де стояли застряглі підводи або фургони, господарі яких плювалися і лише лаяли богів за таку невдачу. Оточені з обох боків скелями та урвищами, були вони змушені або повертати назад, або ж чекати, поки вояки, які нещодавно прибули, розчистять замети.
Ті ж вояки, із грифоном на щитах та металевих наплічниках, допомогати не поспішали. Розсівшись на широких возах, заваленими бочками із провіантом, на одній із них двоє списників саме різалися у карти. Судячи із лайки одного із них, хтось уже встиг програти чимало грошенят.
Фалмін проминув повз декілька десятків возів і возниць, які настільки ненависно дивилися на нього, що довелося пришвидшити Гора, аби нікого не провокувати.
Хотів було розпитати у вояків, як довго чекати, але не встиг він слова сказати, як позаду почулося оживлення.
— Дорогу! Розійтися! Варто, розчистіть дорогу!
На дорозі з'явилася ціла хмара вершників, які, піднявши високо стяги дому Кральє, супроводжували безсумнівно персону важливу. Фалмін уже вилаявся, очікуючи найгіршого. Однак то був не принц, а його рідний дядько — Стейлан Кральє, відомий не так титулами та ім'ям, а як непомірними розмірами черева та щік. Кінь, на якому сидів товстань, хрипів від кожного кроку.
– Іменем короля! З дороги!
Процесія доїхала до Фалміна, і здавалося, поїде далі, чому б сам чаклун був вельми радий. Але інколи слава чаклуна грала із ним дурний жарт, і цього разу брат короля зміг свїми маленькими свинячими оченятками впізнати вбивцю драконів.
— Честь маю, якщо очі не підводять. — сказав басом Стейлан Кральє. Кінь продовжував хрипіти і рвати вудило, — Фалмін із Мальгарда, де б ще я міг тебе зустріти, як не в такій сраці світу!
Фалмін поштиво схилив голову, сподіваючись, що цей чоловік не отримував вістей від свого племінника. Як виявилося, новина про полювання ще не розійшлося настільки далеко.
— У вас хороший зір, пане. В таку заметіль і пальців рук не видно, а ви побачили мене серед цього натовпу.
Маленькі оченята лорда заблищали, щоки налилися рум'янцем. На жирних губах заграла посмішка.
— А ще кажуть, що такі ось мисливці позбавлені манер! Кайлане, ну ти чув, як він говорить?
Кайланом виявився командир особистої варти лорда. Світловолосий та із гачкуватим носом, міцної статури, в таких же міцних стальних обладунках, із зображеним на нагруднику золотим грифоном.
— Честь маю, пане. Чув неодноразово про ваші подвиги. — сказав офіційно чоловік, кивнувши на знак привітання. — Давно ви тут?
— Ні, однак бачу, що доведеться чекати довгенько. Попереду замети. — сказав Фалмін. Гібді, який сидів позаду, намагався стати невидим, і не подавав ніяких признаків життя.
Почувши слова чаклуна, Кайлан метнувся до солдатів, що вовтузилися на возах, а запримітивши лорда та його охорону, одразу взялися за роботу. Однак від лайки Кайлана це їх не врятувало.
— Ану, суча мати, до роботи! Скільки добрих людей на холоді тримаєте, свинопаси! Де командир бригади? Ти? Крок вперед! Клянуся Великим Грифоном, якщо зараз же не почнете роботу, полетять голови!
Робота закипіла одразу, причому доволі швидко та успішно. Невдовзі лорд Стейлан разом із охороною та Фалміном їхали вільною дорогою, а «вдячні» возниці, що простовбичили тут майже половину дня, гнули матюки ледачкуватим воякам.