Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Ось тобі щасливий випадок, га? — пробулькотів лорд, їдучи поруч із Фалміном. Лише зараз він звернув увагу на гнома, який сидів позаду чаклуна, міцно обхопивши того руками, — Я то думав, повилазило мені остаточно, але ж ні, то справді гном! Хто ти?
— Гібді, пане. Із Кагуда.
— Ага, будемо знайомі. — жиробасу, здавалося, персона гнома була така ж цікава, як кабану пиво, а тому він одразу переключився на Фалміна, чия персона викликала у нього значно більший інтерес. — Тальгрієн стояв і стоїть на золотих стовбах, які все частіше починають відблискувати міддю. — вів далі лорд, чиї щоки зараз були схожі на два холодці, — Те, що ти бачив нещодавно, лише частинка від усієї картини. Солдати забули, що таке відданість королівству і людям, яких вони захищають. Ці волоцюги готові дати замерзнути декільком десяткам людей, надаючи перевагу порізатися в карти. Так і в політиці. — лорд задумався над власними словами, явно невдоволений сказаним, а тому вирішив змінити тему, — Я не питав у вас, куди тримаєте дорогу, але то мені не особливо цікаво. Скоріше, хотів би дізнатися, чи не на дракона йдете?
— Поки відпочиваю від попереднього.
— Ага! Розумію. Я, будучи ще молодим та несхожим на свиню у людській шкірі, добряче умів списом вправлятися. А мисливець із мене був зразковий, візьми мене холера! Пам'ятаю, колись вполювали дикого вовка, але паскудник без бою не дався. Я після того на добрих два тижні зліг. Що там говорити про вогонь та пазурі драконів!
Фалмін особливо і не сперечався, просто кивав і час від часу підтримував розмову, яка в основному йшла про минулі подвиги співрозмовника. Коли лорду набридло згадувати минувші дні слави, він спитав:
— Якщо не секрет, мисливце. Скільки драконів ти убив?
Чаклун не особливо здивувався такому запитанню, однак це змусило його задуматися. Він ніколи не вів точного рахунку, але кожної ночі йому снилося або обличчя доньки, або ж дракони, яких він відправив на інший світ. Одне можна було сказати точно — було їх дуже багато.
— Я не зможу сказати точної цифри, мілорде. — відповів чесно, — Але, гадаю, колекція могла бути значна.
— Ха, хто б сумнівався! Недаремно ж тебе кличуть вбивцею драконів, якого світ не бачив. А світ, наскільки я знаю, бачив багато.
— Воля ваша.
— А ти сором'язливий, як для знаменитості, — усміхнувся Стейлан Кральє. Командир варти, що їхав позаду, на слова чаклуна лише хмурився. — Але навіщо слава, як не для того, аби обмаститися нею і насолоджуватися! Хоча, по правді, думки про тебе є різні. Я б сказав, прямо протилежні.
— Я не здивований цьому, мілорде. За довгі роки, скільки я займаюся цим ремеслом, уже звик.
— А яка думка зустрічається частіше?
— Протилежна вашій. Я повинен ретельно думати, із ким заводити розмову і кому що говорити. За кожною посмішкою може бути ворог.
— Цим ти не особливо відрізняється від лордів та королів. У нас так само, повір. — завірив Стейлан.
— Вірю.
— Усе це через заздрість, мисливце. Навіть не заперечуй. Заздрість штовхає людину на страшні речі, які призводять до смерті не лише тіла, а і душі. Я відчув це на власній шкурі, це вже точно. А що казати про дома Добердів та Літерлів, які три роки тому перерізали один одного лише через те, що заздрили статкам один одного, хоча ніхто із них не був багатший за іншого.
Фалмін згідно кивнув, однак не прокоментував. Лорд говорив очевидні речі, але в голосі його чулися сумні нотки. Цьому також не потрібно було дивуватися, якщо враховувати, що цей чоловік був братом короля. А як чув Фалмін, молодший брат часто був невдоволений політикою старшого. Через це Тальгрієн і називали «золотим гніздом шершнів».
Зліва від них, прямо біля самої дороги, на високих стовбах висіло двоє повішеників, обмерзлих та білих від снігу. Лорд, споглядаючи це, скривився. Фалмін і Гібді реагували спокійніше.
— Випереджаючи можливе запитання, скажу, що злодіям інколи треба давати приклад. Ось ці, приміром, вкрали коня у знатного лицаря, а потім ще й згвалтували дівчинку із Туманного Спокою. Це село, тут, неподалік. — жирні очі лорда відірвалися від повішеників, глянули на Фалміна, — Владу тримати нелегко, мисливце. Особливо в королівстві, де для простолюдинів, окрім, хіба, трахання та гультяйства розваг більше немає. Отож, деякі зарізяки і беруться до чорних справ, зжери їх Грифон.
Фалмін із розуміння хмикнув, востаннє подивився на трупи і, смикнувши поводи, рушив за лордом.