Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-98-4
- Переводчик: Ірина Малевич
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв». Краткое содержание книги:
Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу та мистецтво. Адже недаремно в багатьох релігіях та міфах він уважався божественним першоелементом.
Для широкого кола читачів.
Для правителів Poculum Furoris був ризикованим келихом. У п’яній голові схильні зароджуватися небезпечні політичні думки.
Певна річ, шинок завжди був місцем зустрічі інтриганів, і під впливом алкоголю багато було сказано того, чого казати було не слід. Історія про новочасну Швецію повчальна. Своєю суворою політикою Ґустав Ваза нажив багато ворогів. Одним із його лютих ненависників був друкар грошей Андерс Ганссон, який у 1536 році разом зі своїми таємними спільниками вирішив підкласти пороховий набій у церкву святого Миколая під королівський стілець і підірвати його на Вербну неділю під час служби, відправивши тим самим короля на небо. У суботу заколотники зібралися за чаркою затвердити свій план. Одним із запрошених був шкіпер Ганс Віндранк, якому випивка смакувала, певне, аж надто добре. Віндранк напідпитку пішов розповісти про великий таємний союз дружині сусіда. Та розповіла своєму чоловікові, а той дав сигнал людям у замку і змовників викрили. Якби Віндранк не напився як чіп, шведська історія могла б піти іншим шляхом.
Напевно не відомо, чи Віндранка (дослівно шведською «сила вітру») насправді так звали, але відомо те, що у той самий час у Швеції жив знаний своїм уживанням пива Андерс Елгувудет, тобто Андерс Пивна Голова423. У той час типовим було давати прізвисько за фізичними або психічними ознаками людини.
Іще в Месопотамії були створені настанови, покликані запобігти об’єднанню невдоволених п’яних у таємні союзи. Вавилонський цар Хаммурапі вмів використати на свою користь схильність п’яних забувати, що шинкарі теж мають вуха. У законах Хаммурапі окремо згадано, що шинкар завжди повинен бути насторожі та доправляти до царя пиволюбів, які планують злочинний заколот проти держави424.
З іншого боку, сп’яніння використовували також, аби запобігти інтриганству. Турки, які прийняли іслам порівняно пізно, приєдналися до вільнодумної школи ханафітів. Оскільки заборона Мухаммеда вживати вино не стосувалася дистильованих алкогольних напоїв, раки, тобто анісову горілку, пити було дозволено. Османські султани навіть радили пити раки, адже вважали, що в кав’ярнях плели інтриги проти влади, а в шинках раки тримала людей у гарному гуморі та на протистояння правлячій верхівці не лишалося часу425.
Проте османські правителі не обов’язково знали, які дивацтва лізуть у п’яну голову. Напідпитку думки проясняються і ними можна ділитися без остраху. Так, у пориві вилити душу можна наговорити такого, про що наступного ранку шкодуватимеш. Платон також попереджав, що напідпитку людина вважає себе розумною і врешті у своїй сміливій нестриманості заходить так далеко, що каже і робить, не церемонячись, усе що заманеться426. На думку Аристотеля, проблемою не обов’язково є надто сильне сп’яніння, насправді проблемою, навпаки, є сп’яніння надто слабке. Найчастіше ті, хто напився найдужче, поводяться краще, ніж ті, що ледь сп’яніли. Той, хто сп’янів злегка, вважає, що геть зовсім не сп’янів, і тому дає помилкову оцінку тому, що відбувається, поводиться зневажливо й зверхньо427. Уявлення Аристотеля щодо сп’яніння досить своєрідні. Філософ уважає, що пиво і вино п’янить по-різному. Сп’яніння від пива змушує завалюватися назад, тоді як сп’яніння від вина — рівномірно в усі боки428.
Александрійський містик Філон Юдейський, що уважно читав Платона, не прагне обмежувати кількість алкоголю. Він звертає більше уваги на його якість. Часом можна випити більше, якщо той, хто п’є, чітко усвідомлює, що робить, і здатен раціонально контролювати свої дії. Мудрий уміє пити в міру. Цікаво те, що, на думку Філона, навіть той, хто п’є в міру, може напитись як чіп, якщо має «великі питання» для обговорення429.
Хоч би яке важливе рішення потрібно було прийняти, надійні запобіжні заходи перед глобальною дискусією за келихом вина були доречними. На античних бенкетах голови гостей прикрашали вінки з листя плюща або троянди. Учасники бенкетів уважали, що у такий спосіб захищають себе від сп’яніння та полегшують похмілля. Вірили, що троянда остуджує жар від вина і спиняє від привселюдного розголошення таємниць. Відтоді троянда стала символом мовчання. На християнських сповідальнях із дерева вирізьблювали троянди з п’ятьма пелюстками. Те, що говорили на сповіді, називали sub rosa, тобто під трояндою, оскільки сповідальник зобов’язаний був зберігати таємницю430.
Вікінги не вірили, що трояндовий вінок на голові завадить п’яному висловлювати свої безкомпромісні погляди. Крім того, трояндовий вінок на вікінзькому шоломі виглядав би просто смішно. У пісні «Повчання Високого» у «Старшій Едді» наведено детальні інструкції щодо того, як потрібно себе поводити, щоб вижити після сп’яніння. Коли людина приходить у нову компанію, тобто бере участь у бенкеті, потрібно постійно бути насторожі. Пива слід пити в міру, бо кепський в дорогу зробиш запас, як пива нап’єшся. Що більше п’єш, то менше твій розум належить тобі. Надмірне вживання пива змушує чоловіка говорити зайве: