Закоłот. Невимовні культи
- Автор: Кузнєцов Володимир
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-617-7585-20-5
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Закоłот. Невимовні культи». Краткое содержание книги:
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Підлетівши до найближчого терміналу, Брідж викликала розклад руху потягів. Термінал повідомив про відсутність зв’язку із системою і тимчасове припинення руху за наказом капітана.
Рик пролунав знову — трохи слабше, наче його джерело віддалялося.
Брідж відступила від терміналу, плавко опустившись на теплу палубу. Тут, на відміну від каналу, було навіть спекотно — певне, глючило систему утилізації тепла. Кассандра все ще не відходила далеко від отвору, з острахом споглядаючи на мерців.
— Не пощастило тобі, дівчинко, — мовила Бріджит. — А може й пощастило, хтозна. Скільки б ти протягнула на Марсі? Років десять? Орфанаж, еге? Всі дороги відкриті.
Вона посміхнулася, побачивши, як дівчина відвела очі. Скільки їй? Вісімнадцять? Двадцять? Без працюючого імпланта та підключення до бази визначити це можна було дуже приблизно. Навряд чи більше. Вона вийшла з орфанажу й отримала це розподілення, тож усе відбулося менше ніж рік тому. Дев’ятнадцять. Чи скільки в них там, за марсіанським календарем — дев’ять, десять?
Сама О’Шонессі ніколи не ступала на марсіанський ґрунт, але дещо знала про цю планету та побут її міст. Підземні лабіринти, що спускалися на кілометри вглиб, штучне освітлення, штучне повітря, синтезоване їдло. Такі ж каземати, як і тут, тільки велелюдніші та значно байдужіші до своїх мешканців. Військова структура корабля дає кожному матросові одяг, лежак, питво та їжу. І роботу, щоб не нудьгував. Корабель слідкує за ним, виховує та підтримує. Підземні міста Марса сим не дуже переймалися. Людство відбило їх у мі-го, так… Та чи знало воно, що робити з Марсом, який тисячу років жив ізольований? «Струхлявіли кістки наші, загинула надія наша, відірвані ми від кореня!» Чи були марсіяни людьми? Не фізіологічно, радше ментально? Це питання тривожило багатьох землян — значно вищих і шляхетніших за Бріджит О’Шонессі. Що робити з тими, хто ніколи не ступав на святу землю Каппадокії? Хто не відвідував храмів Світлосяйного і не чув його голосу в своїх снах? Так, земляни також пережили рабство, але все одно марсіяни відрізнялися від них — бо пережили його інакше.
Вони не повставали. Їх звільнили — всупереч (як дехто стверджував) їхньому бажанню.
Бріджит зрозуміла, що вже деякий час не зводить погляду з оціпенілої Кассандри. А ще зрозуміла, що взагалі не уявляє, що їй тепер робити. Розігріта палуба лоскотала п’яти.
— Нам краще піти, — промовила раптом дівчина.
— Чого це раптом? — обурено спитала Брідж. Вона розуміла, що дівчина права, що треба рухатися, що тут їм більш нема чого робити… але не хотіла визнавати, що не знає, куди саме треба йти. До секторального габу ФБ? Непогана думка, але якщо там і справді був бій, то десь там мають бути й переможці. І вочевидь не ті, кого вона б хотіла бачити.
— Нам краще піти, — вперто мотнула головою Кассандра.
Бріджит прикусила губу — так, що в роті з’явився залізний присмак, який трохи збив нудоту.
— Лізь у свою нірку, мишко, — просичала вона. — Чого ти зі мною…
Вона не договорила. В одному з проходів залунали кроки металевих підошов та хрипкі чоловічі голоси. До габу наближалося не менше п’яти осіб.
Кассандра спробувала підтягтися до отвору, але зачепилася за щось ногавицею комбінезона й заборсалась, намагаючись звільнитися. Охоплена раптовою панікою, Брідж кинулася до неї, спробувала відштовхнути, аби дістатися до отвору першою. Звісно, вона розуміла, що це можуть бути космопіхи, свої, що вона просто має зачекати, але жах, який охопив її, вщент розбивав ці аргументи, лишаючи на поверхні тільки образ згорілого Гутмана — і слова Кассандри.
Заколот.
Між жінками зав’язалася боротьба — раптова, але запекла, вони штовхалися, важко сапаючи, ледь стримуючи скрики. Під глухий скрегіт пласталі та шипіння й тріск порваних комунікацій вони лише сопіли і кректали, не розтискаючи губ.
— Ані руш!
Постріл батогом хльоснув по мертвотному ембієнту габа, але жінки лише подвоїли зусилля. Брідж врешті відштовхнула Кассандру і вже підтягнулася до отвору, коли чиясь рука вхопила її за ногу і рвонула назад. Вона спробувала вирватися, але невідомий тягнув її вперто, а за мить її вхопило ще декілька людей, притиснуло до палуби. Кассандра кричала десь праворуч. Опиратися далі було безглуздо, тож Бріджит припинила смикатися і розслабилася, намагаючись зрозуміти, хто на неї напав.
Двоє, що схилилися над нею, були в обладунках космопіхоти, ще один — в інженерному комбінезоні. У піхотинців візори були непрозорі, обличчя ж інженера можна було розгледіти — розшаріле, з виряченими блискучими очима і вогким підборіддям, наче він не міг стримати слиновиділення.