Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Поведінка П. Болбочана в ході спілкування з В. Кедровським і його співробітниками свідчила, що командир запорожців знову обрав законний спосіб доведення своєї невинності і не захотів уникнути арешту втечею, сподіваючись на справедливе розслідування. Маючи чимало можливостей скористатися підтримкою відданих йому запорожців, він не пішов на це з принципових міркувань. Попри всю гостроту критики дій уряду, П. Болбочан дотримувався принципової позиції — армія не повинна безпосередньо втручатися в політичні акції, тим більше — ініціювати переворот. Подібну позицію він послідовно відстоював протягом усього періоду служби в українській армії.

Таку ж позицію обрали й полковники, які були присутніми на зустрічі з В. Кедровським та його заступником І. Романчен-ком. Вони дійсно були щирими у своїх свідченнях і відверто демонстрували, що не мали жодних політичних намірів, намагаючись повернути на свою колишню посаду полковника П. Болбочана. Зокрема, начальник 7-ї дивізії Осмоловський наголошував, що «військо не піде за одним чоловіком для того, щоби зробити переворот, не піде проти Уряду» і що запорожці бажали бачити своїм командиром П. Болбочана, який на їхню думку, був «реабілітований дорученням уряду їхати в Італію» (Док. № 21).

Наприкінці зустрічі з В. Кедровським усі присутні полковники письмово підтвердили, що вони заслухали наказ Головного отамана 4.479 і дали обіцянку вжити «всіх заходів», щоб не допустити захоплення влади в Запорізькій групі П. Болбочаном силою (Док. № 21). Таким чином, уряд одержав від полковників не лише усне, але й письмове підтвердження, що вони не виступатимуть проти існуючої влади і не намагатимуться силою підтримати опального полковника у випадку, якщо той проігнорує рішення вищого військового командування і буде наполягати на своєму призначенні командувачем групи. Разом з тим, навіть скупий протокол зустрічі державного інспектора В. Кедровського з командирами військових частин, які виступали за повернення колишнього свого командира, дає можливість зрозуміти, що здебільшого вони досить аргументовано пояснювали мотиви свого рішення поза політичними намірами. Один з головних аргументів, який вони висували і який, на нашу думку, є достатньо виваженим, стосувався першого арешту П. Болбочана та подальших кроків влади щодо цього. «Болбочана не судили, реабілітували, посилали в Італію формувати війська, — наголошував у своєму виступі полковник Зельницький. — Узнавши це, ми прийняли на увагу те, що Болбочан сам формував частини, ім’я його високе, а раз він реабілітован, тільки ця реабілітація не була оголошена, ми… постановили щоби у нас був за отамана Болбочан, про що доложили Державному інспектору» (Док. № 21).