Первісна. Дорога на Тір Мінеган

— Я не поїду на Мінеган, — аж надто квапливо сказав Бренан. — Я хочу залишитися з тобою.

Ґвен лагідно всміхнулась йому:

— Я теж цього хочу. Проте не збираюся ставити тебе перед вибором — або зі мною, або з сестрою. Тепер, з’ясувавши, що наші бажання збігаються, я згодна поїхати з тобою. Знаю, мені доведеться важко на Тір Мінегані, але я вже не буду самотня, зі мною будеш ти й підтримаєш мене.

— Обов’язково підтримаю, — пообіцяв Бренан. — Усім, що буде в моїх силах.

Далі вони вже не говорили про майбутнє, а завели мову про минуле. Бренан, заінтриґований новим для нього трактуванням Мор Деораху, розпитував Ґвен про події тих давніх часів, а вона охоче розповідала йому історію звільнення Абраду від нечисті, яка докорінно відрізнялася від офіційної лахлінської версії. Певна річ, Бренан не був цілковитим невігласом у цьому питанні, після переїзду на Абрад він прочитав чимало історичних книжок і чудово знав, що його співвітчизники ганебно ховалися на своєму острові від усіх небезпек, тоді як решта людей самозречено боролися проти демонів та чудовиськ. Також він знав і те, що провідну роль у цій боротьбі відігравали чаклуни та відьми, а от леґендарні молитви лахлінських праведників навряд чи допомогли знищити бодай одну пекельну почвару. Разом з тим, Бренан досі мав чимало пробілів у своїх знаннях, оскільки він, не наважуючись заходити до чаклунських крамниць, мусив задовольнятися звичайними книгарнями, де продавали лише схвалену Духовною Радою літературу. Тому навіть у Ґвениній стислій розповіді на нього знай чигали сюрпризи; зокрема, йому довелося знову переглянути свої погляди на драконів. Якщо лахлінські проповідники називали їх Китрайловим поріддям і зараховували до різновиду демонів, то духівники Абраду були поміркованішими в цьому питанні. Вони вважали драконів просто велетенськими ящірками, а всі історії про їхнє вміння літати, розмовляти й чарувати оголошували дитячими казочками. Проте з’ясувалося, що відьми та чаклуни щиро вірили в ці „дитячі казочки“. На їхнє переконання, дракони були такими ж дітьми Дива, як люди, і до прибуття шінанців залишалися єдиними істотами в Новому Світі, що протистояли почварам. У цій боротьбі вони майже всі загинули, і на початок Мор Деораху вціліло лише дванадцятеро драконів. З появою людей дракони усунулися від подальшої боротьби, полетіли на віддалений південно-східний острів, що згодом став називатися Драконячим, і там упродовж наступних семи століть тихо та спокійно повмирали. У давнину деякі відьми навіть спілкувалися з Останнім Драконом, а одна з них, Бетан вер Енид, була присутня при тому, як він помер і згорів у маґічному полум’ї…