Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
У дитячий колектив вона влилася тільки тоді, коли пішла в старші класи. І влилася в нього абсолютно непідготовлена. А ви самі знаєте, що коли в старші класи приходить дитина, не схожа на інших, то обов’язково знайдеться хтось, хто за рахунок тієї дитини буде самостверджуватися.
Цією людиною і була Шерон.
Дівчина з породи так званих «popular girls». Ці «популярні дівчата» зустрічалися з гравцями шкільної футбольної команди, їх обирали в різні комітети, і вони ставали королевами випускних балів.
А такі, як Франческа, завжди були «ботаніками», «сірими мишками» і «диваками». Проте Франческа відзначалася ще однією особливістю. Вона була сицилійка. Вона завжди давала кривдникам відсіч і ніколи не терпіла образ. Не задумуючись, приймала бій і завжди мстилася, якщо зазнавала поразки — а таке траплялося часто, бо її противники були сильніші за неї фізично, та й була їх ціла компанія. Шерон така поведінка доводила до сказу, тому між Шерон із подружками з одного боку і Франческою без компанії з другого розгорілася справжня війна. Франческа не мала лідерських якостей, щоб зібрати навколо себе однодумців-захисників, а ті, хто їй співчував, нічого не могли зробити, бо самі побоювалися нахабної й жорстокої Шерон.
Оскільки Франческа завжди намагалася відбиватися, компашці це дуже не подобалося. Одного разу конфлікт зайшов дуже далеко і закінчився жорстоким побиттям. Дівулі просто накинулися на сицилійку зграєю, повалили на землю й побили ногами.
Франческа тоді кілька тижнів пролежала в лікарні. За справу взялися соціальні служби, була заява в поліцію, але Франческа змусила батьків забрати обвинувачення й піти на мирову. Після того, як Франческа вернулася до школи, шкільна адміністрація тримала конфлікт на контролі й останні півроку до випуску обидві сторони зберігали нейтралітет. Щоправда, попри всі нові обставини, попри мирову в суді, насправді війна не закінчилася. Тому Франческа підключила до конфлікту братів, і аж після цього Шерон перестала навіть дивитися в бік однокласниці.
І ось тепер учорашня кривдниця просила у Франчески допомоги.
— Слухай, а якого, власне кажучи, дідька ти їй допомагаєш?! — я був розлючений після того, як Франческа поділилася зі мною цією сумною й жорстокою історією.
Напарниця подивилася на мене поверх окулярів і всміхнулася.
— Я тоді все одно перемогла, caro mio. До того ж мета кожного цькування — це самоствердження, правда ж? Я не дала їй самоствердитися за мій рахунок. Коли я побачила, що не справляюся сама, то попросила братів.
— І що ви з братами зробили? — спитав я.
— Та нічого особливого! Вибач, мушу подзвонити Патріціо.
Обдумуючи невеселу історію шкільних війн напарниці, у моїй голові швидко складалися пазли. Перше, що я згадав, — конфлікт Франчески з рядовим Вітакером, коли тендітна дівчина примусила здорованя-розбишаку просити пробачення. До речі, його невдовзі звільнили з бази. Тепер я вже й не знаю, чи не обійшлося тут без Франчески…
Потім стався конфлікт із заїжджими морпіхами. Я згадав, як дівчина спокійно поставила хама на місце й без жодних вагань зняла гвинтівку з плеча, коли грубіян раптом пішов на нас і спробував замахнутись.
А ще була хамувата медсестра з «Червоного Хреста». Усе це, і навіть нещодавня спроба помститися начальниці відділу персоналу Еліс за заборону «лякати одне одного під час виконання місій», — усе говорило, що з моєю напарницею небезпечно зв’язуватись, а жага вендети у сицилійки просто в крові.
Також стало зрозуміло, чому Франческа постійно ховається за мою спину, якщо відчуває якусь халепу.
— Патріціо приїде на другу перерву. Хочеш, піцу замовимо? — спитала напарниця.
Я подавив у собі кволе бажання поласувати справжньою сицилійською піцою і похитав головою:
— Ні, дякую, у мене сьогодні сочевиця і котлета з курячої грудки, — я дотримувався правильного харчування: тільки м’ясо та овочі, нічого солодкого, ніякого тіста й вуглеводів.
— Caro mio, як ти можеш їсти цю овечу кашу?
— Так само, як ти їси траву, — не залишився я у боргу.
— Але я додаю пармезан і оливкову олію!
— У мене сочевиця теж з оливковою олією й зі спеціями.
— У нашої піци тоненький корж і тільки справжні моцарела, томат і базилік!
— Ти сама будеш?
— Ні!
— А мене от намагаєшся нагодувати!