Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Після вчорашнього розіграшу, коли зляканий, роздратований і злий полковник пішов у свій кабінет, гримнувши дверима, Еліс поправила середнім пальцем окуляри й сказала:
— Зевс незадоволений!
— А чому? — обережно пискнула Франческа з-за моєї спини. — Що ми такого зробили? Подумаєш, пожартували трохи…
— Не знаю, як щодо «трохи», але половину бази на ноги ми підняли, це точно!
На другий день полковник був чорніший за чорну хмару. Через недавній теракт у Нью-Йорку бази Національної гвардії по всій країні мусили підготуватися до можливого патрулювання місць великого скупчення людей. Принаймні про це йшлося вчора на екстреній нараді Міноборони, куди терміново викликали й Вескотта.
— Така ситуація, хлопці й дівчата! — зранку звернувся Вескотт до солдатів, офіцерів і цивільних. — Ми маємо бути готові до режиму цілодобового патрулювання. Не можна допустити, щоб покидьки знов убивали безневинних людей. Відсьогодні наказую всім після служби залишатися в уніформі й проявляти постійну пильність. Хто має дозвіл на носіння зброї — носіть її весь час! До особливого розпорядження. Усе це серйозно. Покидьки не так далеко, як ви собі думаєте. Кожен із вас, хто носить форму і зброю, має бути готовий стати на захист країни негайно. Будь-якої миті ви можете опинитися віч-на-віч із терористом. І не мені вам розповідати, що ви повинні робити в такому випадку. Думаю, всі пам’ятають слова присяги. А тепер — розійдись!
Я теж було хотів «розійтись», але полковник, догнавши мене, сказав:
— Будь такий ласкавий, Андрію, зайди до мене!
«Андрію» і «будь такий ласкавий», сказані серйозним тоном, нічого доброго не обіцяли.
— Хочеш, я піду з тобою? — запропонувала Франческа.
— Ні, ragazza mia, це моя битва. Але дякую! Прикрий мене, будь ласка, в командному центрі, поки я вернуся.
— Не переживай, Джорджіо, я все зроблю, як слід!
Вескотт височів над столом, як пік Деналі над Аляскою в похмуру погоду. Здавалося, він сильно схуд.
— Заходь, Джорджіо!
Я видихнув. «Джорджіо». Не «Андрій». Отже, ще не все так погано!
— Слухаю вас, сер!
Вескотт помовчав секунд десять, ніби збираючись із думками, і раптом спитав:
— Що у вас там, у колективі? — і подивився на мене з-під лоба.
— А що в нас? У нас усе в порядку. Якби ви частіше нас відвідували, сер, ви були б у курсі.
Вескотт зітхнув.
— Воно то так, але останнім часом стільки справ… То одне, то друге. Відрядження, експедиції… Твоя правда, треба заходити. Але те, що ви вчора утнули…
— А що ми такого «утнули»? Ну пошуміли трохи. Буває. Зате подружилися з Еліс!
— Та ну!
— Учора під час перерви були в неї, сер. Не така вона й страшна тітка!
Вескотт усміхнувся.
— Я вчора був на прямому зв’язку з владою нашого штату, коли ви там заварили кашу. Еліс так горлала, що в Капітолії було чути. Я все перервав і вилетів із кабінету. Потім довелося довго пояснювати, чому я зірвав нараду! — очі в полковника запалали недобрим жовтим вогнем.
— Прийміть мої особисті й глибокі вибачення, сер!
— Не спіши. Твоя провина полягає в тому…
— Пробачте — моя провина? — я відчув, що починаю злитися.
— Ти командир підрозділу, офіцер Васильєв! Твій підрозділ учора вийшов із-під контролю!
— Якби мій підрозділ «вийшов із-під контролю», сер, то ми б завалили кілька супутників і в’їхали б вантажівкою у МКС! Те, що було вчора, не стосується професійної діяльності мого підрозділу. Я відповідаю за якість роботи, а за дисципліну в нас відповідає старший офіцер Баррел, оскільки він наш командор. Але і йому тут, я вважаю, нема чим дорікнути!
— Ото треба тобі зараз кип’ятитись і пінитися, наче кухоль із пивом! — поморщився Вескотт. — Чого ти бурчиш, як старий Ренді! Що я такого сказав?
— Ви мене звинуватили в тому, що я не справляюсь зі своїм підрозділом.
— Ні в чому я тебе не звинувачую, кадете!
«А, хрін із ним! — подумав я. — Хоче називати мене кадетом, нехай називає, що від того зміниться?»
Після невеличкої паузи полковник обережно спитав:
— Слухай, каде… Джорджіо. А ти можеш якось вплинути на свою напарницю?.. Ти ж для неї авторитет, вона тебе слухається.
— Вона? Мене? Чого б то? Ви ж і без мене знаєте, що Франческа… особлива. Вона відрізняється від людей із… гм… від людей зі «стандартною» поведінкою. До неї потрібен підхід!