Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Еліс поставила сумочку на підлогу й швидким кроком підійшла до дівчини. Ми з Сарою підглядали за дійством у шпаринку.
Еліс нахилилася до самого обличчя Франчески.
І в цю саму секунду Франческа розплющила очі.
Чесно, я не уявляю, що відчуває людина, коли з відстані п’ять сантиметрів на неї дивляться червоні крокодилячі очі.
У наступну секунду ми почули такий крик, що в мене волосся на потилиці заворушилося. Еліс сахнулася, присіла й затулила лице руками. Франческа вже зрозуміла, що перестаралася, й кинулася до Еліс… Це була фатальна помилка — наступний крик був утроє сильнішим за перший. Еліс сіла на підлогу й схопилася за серце. У коридорі залунав тупіт — зі свого кабінету до кухні, наче бойовий бегемот, біг Вескотт.
Ми забігли одночасно — я, професор Рассел і старший офіцер Баррел, а з протилежного кінця коридору — командир. За командиром забігла Сара. Франческа підняла на полковника очі.
— Хай тобі сяк, Франческо! Що ви тут витворяєте?! — полковник зробив крок назад і наступив Сарі на ногу. Сара зойкнула, полковник, як схарапуджений кінь, сахнувся в інший бік.
У цей час Еліс захрипіла і, тримаючись рукою за серце, почала завалюватися на бік.
— У неї серцевий напад! — верещала напарниця, перелякана, здається, більше за Еліс. Ми кинулися до кадровички й підхопили її за плечі. Я намацав пульс, Сара сіла позаду бідолашної жінки на підлогу й обережно поклала її собі на коліна.
— Джорджіо, розстібни їй сорочку, — коротко і спокійно скомандувала Сара.
Я розстібнув перші два ґудзики.
— Еліс, ти дихати можеш? Сер, приготуйте про всяк випадок дефібрилятор!
Полковник уже розкривав жовту валізу, що висіла в коридорі одразу за дверима кухні, й діставав електроди.
Я ще раз промацав пульс.
— Пульс чіткий, дефібриляція не потрібна! — доповів Сарі.
— Я «дабл-зеро-перший»! Доктора Джексона терміново в третій корпус, на другий поверх! — гаркнув Вескотт у мікрофон радіо. Радіо забурмотіло:
— «Дельта-нуль-один», прийняв, в дорозі, «дабл-зеро-перший»!
Франческа заплакала.
І тут сталося те, від чого в мене трохи серце не стало.
Еліс раптом сіла, розкинула руки й закричала:
— Сюрприиииз!
Полковник так і завмер із роззявленим ротом.
Сара вужем відповзла назад.
Франческа зойкнула й затулила рота руками.
Офіцер Баррел звалився в крісло, а професор Рассел зареготав так, що аж посинів.
Перший отямився полковник:
— Хай же вас розтак і отак! — почав він закипати. — Що це таке?! Яка зараза мені пояснить, що, в біса, діється на моїй базі?!
Франческа тоненько заскавчала й сховалася за мене. Еліс і професор Рассел реготали, як дурні. Доктор Джексон, який кілька секунд тому забіг на кухню, отетеріло оглядав увесь цей цирк.
— Розтак і отак! — ще раз вилаявся полковник.
— Франческа захотіла мене налякати! — сидячи на підлозі й давлячись сміхом, пояснила Еліс. — А я вирішила налякати її!
— І нас усіх на додачу! — роздратовано докинув офіцер Рассел.
— Я трохи не впісявся, коли побачив її очі! — Баррел кивнув на Франческу, тобто на мене, бо напарниця ховалась за моєю спиною. — А потім ще раз трохи не впісявся, коли Еліс зібралася тут умирати!
— Не діждетесь! — металевим голосом відбила Еліс.
— Франческо, якого біса?! — визвірився Вескотт. — Вас попереджали! Я ні від кого не терпітиму порушення інструкцій! Навіть від вас із Джорджіо!
— Ми не порушували інструкцій! — кинувся я захищати напарницю.
— Справді, вона не порушила ніяких інструкцій, — несподівано заступилася за Франческу Еліс, устаючи з підлоги.
— Тобто?! — роздратовано спитав Вескотт.
— Вона не лякала мене в командному центрі, я не працівник центру керування польотами, і це було не під час виконання місії, — всміхнулася Еліс. — А я просто не стрималась і повернула їй розіграш!
— Нічого собі! — сказала Сара з підлоги.
— Ви думаєте, що це тільки вам хочеться лякати в Геловін? — Еліс знов усміхнулася й махнула рукою в нашу сторону. — Щоправда, вони мене бояться цілий рік.
— Неправда! — обурився я. — Чого це ми вас боїмося?
— За цей рік я викликала Франческу чотири рази. І у трьох випадках приходили ви, Андрію.
— Бо це входить у мої обов’язки.
— Ні, якщо я викликаю її персонально.
— Викликайте вп’яте — я все одно прийду!
— Приходьте! — Еліс засміялася.
— Ми прийдемо разом, — пробурмотіла Франческа, стоячи позаду мене й тримаючи мене за рукав — вона завжди так робить, коли боїться або схвильована.