Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Ну от і підійди!
— Сер. Ні. Якщо ви хилите до того, що Франчесці потрібно менше бешкетувати й бути серйознішою, то це нісенітниці. Не буде такого. Вона така, яка є, ми її таку любимо і змінювати її не збираємося. До того ж їй уже двадцять п’ять років. Це доросла людина. Ось ви можете впливати на Меґан?
Полковник якось зіщулився, ще більше зсутулився, від чого постарішав років на десять. Здавалося, він ось-ось розридається.
— Не можу. Вона пішла з дому.
У полковника дві дочки. Старша, двадцятилітня Меґан, — серйозна зеленоока красуня з коротким волоссям кольору стиглої пшениці. А Венді шістнадцять, у неї товста й довга русява коса, схожа на велику змію. А ще вона має веснянки й непосидючий характер.
Дочок Вескотт любить понад усе на світі. І ось старша Меґан, яка вже зустрічається із хлопцем, пішла від батьків.
— До Тайлера?
— Якби ж. Вони з подругою найняли квартиру.
— Далеко?
— У Гартфорді, поряд із центром.
— Гарний район?
— Не Беверлі-Гіллз, звісно, але нічого. Здебільшого там живе молодь, бо комірне невисоке. Слухай, тебе більше район турбує чи те, що моя дочка пішла з дому?!
— Звісно, що район! Якщо чесно, то Меґан ще довго протрималася.
— Ну ти й хам!
Я засміявся. Полковник образився.
— Їй уже двадцять. Вона доросла дівчина. Франческа пішла з дому, коли їй було вісімнадцять. Я також. Ви пробували впливати на Меґан?
— На ній де сядеш, там і злізеш! Скоріше, вона на мене впливала, аніж я на неї. Уся в мамку — командир! — полковник ображено бурчав, виливаючи душу, а я насилу стримувався, щоб не засміятися вголос. — Я хотів їм із Тайлером найняти будинок недалеко від нас, але коли про це сказав, то вони обоє наче показилися. Накричали казна-чого, ще й дверима грюкнули. А потім я ще й від Марґарет одгріб!
— І правильно, що відгребли. Це ви ще легко відкараскалися.
— Чого це? Я хотів, як краще!
— По-перше, Меґан заробляє достатньо, щоб платити за квартиру. Вона ж працює, правда?
— У супермаркеті офісної техніки. Але за навчання платимо поки що ми.
— Не впевнений, що й це їй до вподоби. Але такі реалії, мусить миритися. А ви ще з тим будинком.
— А що?!
— Та нічого! Ви виховували в дочках самостійність, а тепер дивуєтеся, чого вони від вас ідуть.
— Тільки одна!
— Чекайте. Скільки тепер Венді? Шістнадцять?
— Уже сімнадцять.
— Мінімум через рік, максимум через два вона також вилетить із вашого гніздечка.
— Ти вмієш поспівчувати.
Я знову засміявся. Полковник надувся.
— Насправді нічого страшного не сталося. Вони завжди будуть вашими дочками. Тільки вони вже дорослі. І намагатися на них «впливати» — пусте діло. Вони не солдати, щоб ними командувати. Вони дорослі дівчата. Чесно, я б дуже здивувався, якби Меґ і досі жила з вами.
— Чого? Ми такі монстри?
— Ні. Ви батьки.
— Але вона і з Тайлером не живе! А він мені подобається!
Тепер я вже не стримався і засміявся. Вескотт дивився на мене вовком. Заспокоївшись, я сказав:
— Я не відкидаю, що Тайлер подобається і Меґ. Але якщо вона не почала з ним жити, значить, поки що не готова.
— Легко тобі казати…
— У мене самого дві дочки. І я свідомий, що скоріше рано, ніж пізно старша почне своє життя. До речі, як там Тайлер? Піде до вас у рекрути?
— Ні, — буркнув полковник. — На якого біса я потягну в армію біолога? Вистачить із мене, що я його спитав: «Підеш до мене на базу?», а він сказав: «Так».
Давно я так щиро не сміявся!
— Отож тепер подумайте самі, чи можу я вплинути на Франческу, — сказав я, насміявшись.
— Ну добре, чорт із вами! — махнув рукою полковник. — Вас перевиховувати — тільки псувати!
* * *
— Добре, подзвоню Патріціо, і ми подумаємо, що можна зробити. Не дякуй! — Франческа поклала слухавку й стисла тоненькими пальцями скроні. Вона завжди так робила, коли боліла голова або коли була чимось збентежена.
— Що сталося, ragazza mia? Усе гаразд?
— Зі мною якраз усе добре. А з Шерон, моєю шкільною «подругою», якщо її так можна назвати, не все гаразд.
— Шерон? Це та, що знущалася й била тебе в старших класах?
— Вона.
Франческа в школі була «особлива», не така, як усі діти. Вона міркувала, реагувала й діяла інакше, ніж вони. Була різка, завжди говорила прямо у вічі те, що думала, й ніколи не йшла на компроміс, якщо вважала, що якась ситуація — несправедлива. Через певні особливості розвитку дівчинка майже не відвідувала початкової та середньої школи і вчилася з репетиторами вдома.