Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Ну добре, Патріціо привезе антіпасто.
— Теж не дуже здорова їжа, — поморщився я. — Але нехай везе.
— Джорджіо, ти засранець!
— Теж мені новина!
У мій бік полетіла традиційна апельсинова лушпайка.
— А що ж таке сталося із Шерон, що вона аж до тебе звернулася? — Франческа зняла окуляри й почала їх люто начищати.
— Та вона дурка!
— Це факт.
— Зв’язалася з якимись ідіотами. Вони десь у парку влаштували гульки, певно, занадто шуміли. Хтось подзвонив у поліцію, приїхали копи, їм здалося, що компашка підозріла, а тут ще хлопці почали бикувати. Слово за слово, поставили їх руками на капот. А поки вони відгавкувалися, хтось підкинув їй у сумочку наркоту. Ну і все. Принаймні так вона мені розповідає. А як було насправді, хай розбирається Патріціо — він профі.
— І все-таки я не дуже розумію, нащо ти їй помагаєш після всього, що вона тобі зробила?
— Вона потрапила в халепу, Джорджіо. Я підозрюю, що їй треба було докласти чимало зусиль, щоби мені подзвонити. Я живу в маленькому містечку, тому все рано чи пізно стане відомо. Тож їй справді припекло, якщо вона таки подзвонила. А ти ж знаєш — найсолодша помста тоді, коли зробиш кривдникові добро й подивишся йому в очі! Ти сам про це колись розповідав. Це слова твого Вчителя, Чімітдоржа-лами!
Франческа просто нестерпна.
— У дитинстві я була дуже дрібна, й коли мене намагалися скривдити, я ніколи не забивалася в шпаринку й не плакала, бо знала, що мушу завдати нищівного удару у відповідь, інакше це повториться знову й знову! Це була скоріше навіть не помста, а запобіжний захід! А тебе в дитинстві кривдили?
— Та доймав мене один тип… Причепився чогось і діставав…
— Лайнюк!
— Я його обминав, бо він би мене легко задавив — він важив, мабуть, із центнер!
— Жирний лайнюк!
— Чессіно, не можна сміятись і ображати людину через вагу.
— Джорджіо, я не про вагу, я про сутність!
Патріціо приїхав під час другої перерви, якраз тоді, коли ми закінчили зміну. Привіз із собою антіпасто: сир проволоне, сиров’ялене м’ясо, пеперончіні, мариновану моркву та артишоки. І ще салямі на додачу. Все в окремих мисочках. Поки Франческа викладала йому суть проблеми, Патріціо зберігав на лиці кам’яну маску.
— І що ти про це думаєш? — спитала Франческа.
— Не знаю. Важко сказати. Їм висунули звинувачення?
— Так.
— Тоді все вирішить суд. Таких справ у нашому місті небагато, проте в судах штату їх вагон і ще вагончик. Коли суд?
— Через кілька тижнів.
— Ти думаєш, вона говорить правду і їй справді підкинули?
— Не знаю, — відповіла Франческа. — Намагаюся взагалі не вникати у цю справу — це ж ти в нас адвокат, а не я.
— Я цієї справи не візьму, — сказав Патріціо. — Але знайду їй адвоката, що спеціалізується на наркотиках. Якщо вона каже правду, довести це тепер неможливо. Хіба що адвокат натисне на решту підозрюваних, а там буде видно.
— Як адвокат може тиснути? — спитав я, жуючи салямі.
— Душевно поспілкується з підозрюваними, — відповів Патріціо і якось недобре посміхнувся. Шматок салямі застряг мені в горлі.
«Негайно проси пробачення! Бо інакше він, — сицилійка штрикнула пальцем у груди, — поламає тобі щелепу. А потім приїдуть мої старші брати й зариють тебе в землю!» — спливли у пам’яті слова напарниці, і мені раптом стало все ясно.
«Я сицилійка, і зі мною краще не зв’язуватися. Можеш повірити мені на слово!» — тепер і я був готовий повірити у все, що завгодно.
— Патріціо! — я нарешті проковтнув салямі. — Що ти тоді сказав тій Шерон, що вона таки відстала від Франчески?
Патріціо тицьнув у зуби зубочистку й заклав руки за голову.
— Нічого. Просто в моїй машині був тазик і мішок із цементом. І вона це бачила.
* * *
Я сьогодні викладач у Авіакосмічній і інженерній академії. Тільки не треба сміятися. Це анітрохи не смішно. Навпаки, все це дуже сумно. Ну чого може навчити журналіст в Авіакосмічній академії?!
— Чому я?! — у повному відчаї питаю професора Рассела. — Чому не ви?! Ви ж викладаєте вже парканадцять років! Чому не Франческа, наш математичний геній? Чому не офіцер Баррел, який у цьому командному центрі знає всі п’ятдесят поколінь мишей на імена? Чому я, бідний і кривий бурят-монгол?!
— Бо вони захотіли саме тебе! — намагався викрутитися хитрий професор. — Хочемо, кажуть, Джорджіо, і все!
— А чому Франчесці зі мною не можна? Це ж після зміни!