Франческа. Володарка офіцерського жетона

Патріціо приїхав під час другої перерви, якраз тоді, коли ми закінчили зміну. Привіз із собою антіпасто: сир проволоне, сиров’ялене м’ясо, пеперончіні, мариновану моркву та артишоки. І ще салямі на додачу. Все в окремих мисочках. Поки Франческа викладала йому суть проблеми, Патріціо зберігав на лиці кам’яну маску.

— І що ти про це думаєш? — спитала Франческа.

— Не знаю. Важко сказати. Їм висунули звинувачення?

— Так.

— Тоді все вирішить суд. Таких справ у нашому місті небагато, проте в судах штату їх вагон і ще вагончик. Коли суд?

— Через кілька тижнів.

— Ти думаєш, вона говорить правду і їй справді підкинули?

— Не знаю, — відповіла Франческа. — Намагаюся взагалі не вникати у цю справу — це ж ти в нас адвокат, а не я.

— Я цієї справи не візьму, — сказав Патріціо. — Але знайду їй адвоката, що спеціалізується на наркотиках. Якщо вона каже правду, довести це тепер неможливо. Хіба що адвокат натисне на решту підозрюваних, а там буде видно.

— Як адвокат може тиснути? — спитав я, жуючи салямі.

— Душевно поспілкується з підозрюваними, — відповів Патріціо і якось недобре посміхнувся. Шматок салямі застряг мені в горлі.

«Негайно проси пробачення! Бо інакше він, — сицилійка штрикнула пальцем у груди, — поламає тобі щелепу. А потім приїдуть мої старші брати й зариють тебе в землю!» — спливли у пам’яті слова напарниці, і мені раптом стало все ясно.

«Я сицилійка, і зі мною краще не зв’язуватися. Можеш повірити мені на слово!» — тепер і я був готовий повірити у все, що завгодно.

— Патріціо! — я нарешті проковтнув салямі. — Що ти тоді сказав тій Шерон, що вона таки відстала від Франчески?

Патріціо тицьнув у зуби зубочистку й заклав руки за голову.

— Нічого. Просто в моїй машині був тазик і мішок із цементом. І вона це бачила.