Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— А він за тобою погнався?
— Так!
— Тепер спочатку, — спокійно продовжив Патріціо. — Як саме він чіплявся до хлопця?
— Штовхав його й казав: «Ти підор? Ти підор?» Інші нехороші слова теж казав. Повторити, які?
— Не треба, я тобі вірю. І що далі?
— А потім він його вдарив у потилицю, кулаком!
— А той хлопець?
— А нічого, він мовчав.
— І не пробував звідти піти?
— Ні.
— І що було далі?
— Коли той довбаний цап…
— Франческо!
— Коли той ДОВБАНИЙ ЦАП його вдарив, я зробила цапові зауваження!
— І як саме?
— Сказала щось таке, як «відчепися від нього»!
— Ага, — скептично всміхнувся Патріціо. — Прямо так і сказала: «Відчепися від нього»? А «будь ласка» не казала?
— Ні, «будь ласка» не казала.
— А що казала?
— Сказала: «Відчепися від нього, мудак!»
— О, тепліше! І все? Все? Тільки ці слова?
— Я сказала: «Відчепися від нього, довбаний мудак!»
— І все?
— І штовхнула!
— О! — сказав Патріціо. — Тепер усе стало на свої місця.
— Так, я втрутилась! А що, я мала просто так стояти?!
— Ти мала одразу викликати поліцію.
— Та він би його вбив!
— Ти мала викликати поліцію. Якщо у тебе в кишені нема пістолета, то навіть не думай робити щось подібне! — сварився Патріціо. — Запам’ятай! Дзвонити в поліцію! Сісти на хвіст! Записати номери! Непомітно вести відеозйомку!
Видно було, що Франческа зараз заплаче.
— Ну все, годі! — Патріціо обняв сестру. — Нам пощастило, що цей мудак не мав при собі зброї і не почав стріляти. Ніколи так більше не роби! Ніколи! До речі, полісмени сказали, що його вже раз брали за наркоту. Тож справи в нього дуже кепські!
Підійшли полковник Вескотт і сержант Маковскі. Обидва такі радісні, ніби в лотерею виграли.
— Ну ти як, кадете? — спитав командир, усміхаючись, наче Чеширський Кіт.
— Краще не буває! — я вже остаточно оговтався, кров із носа не йшла, і навіть вухо вже не горіло.
— А я бачу — наших б’ють! — підключився Маковскі. — Я одразу всіх і підняв!
— Ти чого сам поліз? — сказала мені раптом Франческа. — Я тобі знаками показувала «не лізь, поклич охорону»!
— Та я взагалі на тебе не дивився! Бачу: хтось ломиться у твою машину — думаєш, я буду тебе розглядати?!
— Ви без пригод не можете, так? — поставив Вескотт риторичне запитання.
— А що я?! — обурилася напарниця. — Можна подумати…
— Та заспокойся, все ти правильно зробила! — миролюбно сказав полковник. — Тільки от штовхати його не треба було. Я тебе навчу бити в ніс долонею. Знизу. Зламаний шнобель — стопроцентна гарантія.
* * *
— Джорджіо. Я знов украла сандвіч… — Франческа подивилася на мене круглим чорними очима.
— Це вже тенденція! Ти покотилася вниз. Сьогодні бутерброд, завтра палиця ковбаси, а післязавтра ти монітор із діагоналлю 72 дюйми винесеш!
— Дурник!
— Жартую.
— Не смішно жартуєш, caro mio!
— А он дивись — офіцер Баррел сміється!
— Знаєш, якщо на світі є люди, яким подобається містер Бін, то чого б не існувати людям, яким подобаються жарти Джорджіо?
— Добре, добре, розказуй, де ти його поцупила.
— Там, де й перший раз, у тому самому магазині.
Колись Франческа вже крала там сандвіч[30]. Говорила по телефону з мамою і просто забула заплатити. Так і вийшла з бутербродом у руці. Оговталася вже на базі, та було пізно. Довелося мені їхати й платити за той сандвіч, бо напарниці було соромно.
— І як же це було?
— Як, як. А отак! Пам’ятаєш учорашню пригоду?
Я потер носа. Він іще болів. Авжеж, я пам’ятав учорашню бійку.
— Таке важко забути.
— Так от… Я стояла в черзі, коли той довбаний цап почав чіплятися до того хлопця… І коли я тікала до своєї машини, то про сандвіч геть забула… І тільки сьогодні зранку його побачила.
— Не зіпсувався за ніч у машині?
— Приморозки були!
— Що ж, поїдемо на перерві в магазинчик. І, до речі, спитаємо, що там із тим хлопцем.
У нашому магазинчику на заправці, як завжди, було чисто й затишно. Грала традиційна хвиля «Класичний рок зі Спрінґфілда», ведучі Баґз і О’Браєн зовсім не смішно жартували й заздрили охоронцеві Мераї Кері, яка його «сексуально домагалася» під час виконання ним службових обов’язків. За касою стояв той самий цибатий темношкірий чувак із зачіскою, як у Джіма Гендрікса. Побачивши нас, хлопчина розплився в усмішці:
30
Цю історію описано в книжці «Франческа. Повелителька траєкторій».