Легенди нескореної зими

— Ні, не виведу. Тільки молодняк рветься вперед, я їх не маю права стримувати. Вони кажуть, що вже не можуть сидіти без діла на Майдані. Добровольці — їхнє право.

— А шо каже Італьянєц? Він же вроді адекватний.

— Вирішив іти. Син його йде, а він хоче бути з ним.

— Діти-діти, — зітхнув Мишко. — Час такий, шо старікам помирать надо, таким, як ми, а не молодьожі. А помирать надо с умом, прихвативши з собою на той світ парочку врагов. А у нас план дій на бліжайше врем’я — на барикаду.

— Скільки в тебе народу залишилось?

— Тут десятеро і в Києві в резерві п’ятеро… Сказав їм поки не виходити. Наш провінційний резерв, дасть Бог, підтягнеться в обід.

— А куми, Вітос з Олегом? — зі смішком поцікавився Сергій.

— Поки шо інформація така: в одного жінка всьо, шо було вдома замочила, шоб стірать, а другий не просихає сам, в запої. По крайнєй мєрє так каже.

— Тобто ми їх втратили?

— Та нє, як штабісти побідять, то вони й появляться.

— Головне, щоб в одного до часу перемоги все висохло, а в іншого…

— Закончилась водка, — заржав Мишко, ще раз кинув погляд на колони майданівців, вишикувані для маршу, і зітхнув: — Мирна байда…

— Коли всі молоді підуть, — почав подумки рахувати своїх бійців Дід, — у взводі залишиться п’ятеро зі мною. З чим я буду захищати свою барикаду?

— Твоя в другій лінії, тому станеш з нами. Як нас розхуярять, перейдемо до тебе.

— Думаєш, таки буде пиздоріз?

— І не сумнівайся. У мене вже всі пазли склались в голові — з гєнєральскими бумажками. У них приказ нас роз’їбать за два дні. Єслі ми два дня протримаємся, то побєда буде за нами. На третій день. Бо в них случиться сбой в програмі.

— Твої слова та Богу в вуха…

Загони, котрі вирушали в мирну ходу, заводили себе патріотичними гаслами. Дехто заводив повстанських пісень, грала сурма, нетерплячі голови стали бахкати «бімбами»[106]. Хоча цього не варто було робити. Політики всіх закликали до «мирної акції». Вони повинні були прийти до Верховної Ради і вимагати проведення нових виборів, повернення до Конституції 2004 року. Бла-бла-бла, бу-бу-бу. Але як можна було мирно пройти через кордони вевешників і беркутні, з якими в парі «працювала» тітушня?.. Для Сергія і Мишка це було загадкою. Тим більше, пішов поголос, що є наказ видати тітушні зброю[107].

Бійці взводу «А», заспані та неохайні, вийшли з намету, щоб подивитись на те, що відбувалось на Майдані. Молодняк зі взводу «В», екіпірований щитами і палицями теж вийшов, але щоб приєднатися до «ходи». Сергій сказав їм напутнє слово:

— Ви прийняли це рішення свідомо і самостійно, — він трохи злився. — Хрін з вами, це ваше право, як добровольців. Але ось що я попрошу вас, синки… Йдучи, оцінюйте всі можливі шляхи відступу. Це закон: при наступі правильний полководець планує і глибокоешелоновану оборону. Щоб не нарватися на контрудар і війська, у разі відступу могли б опинитись не в чистому полі, а в надійних бліндажах чи окопах…