Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Він струснув головою від маячні, що спросоння лізла у голову і вийшов за периметр майдану, проминувши сонних вартових.
Петро вже чекав на нього в машині. Сергій пірнув у середину авто. Цього разу куми привіталися стримано. Було помітно, що Петро виснажився — морально, фізично. Через діяльність його сина у Львові у нього почались неприємності по роботі.
— Мене звільняють, — з розгону повідомив він Сергія.
— Нарешті, — реготнув той. — Майдан акбар!
— Блядь, тобі смішки в голові. Мене звільняють за повною службовою невідповідністю. Навряд чи знайду тепер собі нормальну роботу…
— Ти ж давно хотів піти на пенсію…
— «Хотіти» і «піти» — це різні речі.
— І що плануєш робити далі?
— Ляжу в лікарню, як всі «порядні» чиновники. З моїм затяжним алкоголізмом…
— Чому алкоголізмом? — здивувався Сергій. — Ти ж наче не зловживаєш…
— Та, тепер, коли ви затіяли ці майданівські хороводи, а мій синок пішов майданити… Щовечора, поки не лупну півлітру, — не засну, — зітхнув. — Болить це все мені. І ваших шкода, і наших «беркутят»… Ти ж сам знаєш, у нас є нормальні пацани[105], а негідників і у вас, і у нас вистачає…
— Скоро почнеться? — здогадався Сергій.
— Попередньо — вісімнадцятого. Але там, — тикнув пальцем угору, — зараз такі качелі… Немає єдності. Яник хоче все вирішити мирно… На нього давить Хуйло… Ну, і біля нього повно різних ура-переможців… І в нас теж… Словом, скажу тобі чесно… Навіть якщо захочуть, вони не розженуть Майдан. Немає кому цього зробити. Немає лідера…
— Як і у нас, до речі….
— У вас хоча б є якась ідеологія… ідея… А ми за що маємо воювати з вами?
— За присягу?
— Я давав присягу народу України, а не Янику і Захарченку. І захищати їхні золоті унітази не хочу. Тим більше, ми всі чудово знаємо, що вони прийшли до влади абсолютно незаконно… З підтасовками на виборах. Словом, пуста балачка, ми про все це вже переговорили по сто разів…
— Що порадиш нам робити?..
— Що мене найбільше турбує, то це снайпери. Зайшло шість груп снайперів, таємно зайшли, чи то з Криму, чи то з Росії. Працюватимуть «трійками». Один — буде «косити» під майданівця або мирного мешканця, щоб стежити за обстановкою і в разі небезпеки попереджувати «двійку». «Двійка» — працює на точці. Стріляють позмінно, щоб не «замилювався» зір.
— Я доповім у штаб…
— І ще вони планують роздати зброю тітушні.
— А це — вже крок відчаю…
«Мирна байда»
Сергій спав погано, як ніколи. Бача хропів, аж заливався. Але до його рулад настільки звикли, що без них іноді й заснути було важко. Ніби чогось не вистачало. Але цієї ночі були якісь тривожні, щемкі сни. Париж, Галя, кафе, Тріумфальна арка, «зомбі Ігор»… Таке все, що не трималось купи.
А вранці перед сніданком в намет взводу «А» прийшов отець Григорій і почав коротку службу. У нього там було щось на зразок каплички. Спросоння його бубніння заколисувало, присипляло. Так що вставати з теплої лежанки не хотілося. А Григорій, закінчивши коротку ранкову службу, звернувся до хлопців, кажучи:
— В Євангелії Ісус говорить до своїх учнів: «Ви сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна. Хіба що бути викинутою геть на потоптання людям». Бути сіллю землі — це дар від Бога, який ми повинні прийняти з радістю. Будучи сіллю землі, ми можемо передати смак до життя іншим. Наше життя набуває сенсу, коли ми присмачуємо життя тих, за кого відповідаємо — за своїх близьких, за весь народ, за наш край, за державу. Якщо раптом перед нами постають перешкоди, часто ми питаємо себе: «Для чого продовжувати боротьбу, якщо можна зупинитись і не йти далі?» Але буває, що потрібно тільки дрібку солі, щоб змінити смак їжі, тобто — тільки дрібку зусиль, щоб змінити смак самого життя. Не втрачати смак, не ставати прісними, як пил земний, значить тілом і душею стати Даром Божим, присвятити себе боротьбі і перемогам. Ви — сіль землі… Ви — здатні змінити цей прісний світ і присмачити його!
У Сергія в голові ці образи чомусь змішалися з солоною кров’ю, якою можна зросити землю і він остаточно прокинувся. Говорити про таке напередодні «ходи», мабуть, не варто… Після цього Сергій піднявся з лежанки і вийшов. Йому хотілось поговорити з отцем Григорієм, але того вже й слід прохолов.
105
Частина «беркутівців» справді відмовилася брати участь у розгоні Майдану 18–21 лютого 2014 року, а після тих подій вони вступили до Нацгвардії або ВСУ і добре воювали на Сході України. У липні 2016 року в районі, де велись бої між українськими військами та російсько-сепарськими формуваннями, наші бійці знайшли використану світло-шумову гранату… Звідки вона там взялася?.. Місцеві мешканці згодом розповіли їм: у липні 2014 року сотня «беркутівців» стояла тут в обороні проти наступу сепаратистів. Вони стійко оборонялись і майже всі полягли. У них була проста стрілецька зброя і світло-шумові гранати проти повнопрофільного озброєння ворога, «придбаного в звичайних воєнторгах».