Моя неймовірна подруга

Стефано зустрів нас дуже привітно. Пам’ятаю, що він був охайно причесаний, з рожевим від хвилювання обличчям, у білій сорочці з краваткою та у синьому жилеті. Він здавався мені дуже вродливим і поводився, як принц. Я швиденько порахувала подумки, що він був майже на сім років старший за мене та Лілу. І подумала, що у цьому випадку бути дівчиною Джино, моїм ровесником, було не на мою користь: коли я запропонувала йому піти разом до Карраччі, він сказав, що не може, бо його батьки не дозволяли йому виходити з дому після опівночі, адже це небезпечно. Мені хотілося дорослого жениха, а не хлопчиська, когось із таких парубків, як Стефано, Пасквале, Ріно, Антоніо, Енцо. Я все поглядала на них протягом вечора. Час від часу я нервово поправляла собі сережки та срібний браслет матері. Я знову почувалася гарною і хотіла знайти тому підтвердження у їхніх очах. Але здавалося, що всі хлопці було занадто захоплені приготуванням до феєрверку опівночі. Не могли дочекатися війни серед чоловіків, і навіть на Лілу ніхто не звертав уваги.

Стефано поводився особливо привітно із синьйорою Пелузо та з Меліною, яка увесь час сиділа мовчки, опустивши очі додолу, насуплена, але охайно зачесана, із сережками, у старій чорній сукні вдови — здавалася гран-дамою. Опівночі хазяїн дому наповнив ігристим вином спершу бокал своєї матері і відразу за нею — матері Пасквале. Ми дружно випили за новий рік і усі ті добрі новини, що він мав принести із собою, а потім поспішили на терасу — старі й малі — у пальтах, шарфах, тому що надворі було дуже холодно. Я звернула увагу на те, що єдиним, хто не поспішав і не виявляв особливого ентузіазму, був Альфонсо. Я покликала його із ввічливості, та він мене не почув чи просто вдав, що не почув. Отож я побігла надвір. Вискочила на терасу і побачила в себе над головою холодне, безмежне небо, всіяне зорями.

Хлопці були в самих светрах, Пасквале та Енцо — взагалі в сорочках. На Лілі, мені, Аді й Кармелі були тонесенькі сукні, в яких ми зазвичай ходили на танці, тож ми тремтіли від холоду та хвилювання. Ось з’явилися перші спалахи ракет, що здіймалися до неба і вибухали різнокольоровими вогнями. Ось почулися перші гупання старих речей, які за новорічною традицією викидали з вікон, чулися крики та сміх. Увесь район гудів, кидав петарди. Я запалила дітям бенгальські вогні та вертушки на паличках, мені подобалося бачити їхні оченята, сповнені переляканого захоплення, яке я сама колись відчувала маленькою. Ліла переконала Меліну разом підпалити бенгальський вогонь. Спалах вогника викликав розсип кольорових іскор. Обидві вигукнули з радості і обнялися.