Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Солі? Для чого?
— Для того, щоб кози лизали сіль, пили воду і просили для вас у неба довгого життя.
Армену хотілося обняти діда. Ну, й добрий же дідусь! А досі вони вважали, що дідові на полюванні— тільки б убити дичину.
— Справді, вони, бідненькі, без солі зовсім знемоглись. Раніше я щороку носив і розкладав біля струмків грудки солі, а цього року не поніс: усі струмки пересохли. «Що ж, — думаю, — полижуть солі, пити схочуть, а пити нічого. Тільки страждатимуть від спраги…» А зараз покласти сіль біля джерела — велике діло. Зараз кози, щоб лизнути солі, ідуть на солончаки до річки Аракс, на кордон Ірану і Туреччини. Правда, там вони не залишаються, повертаються на батьківщину. А що ви думаєте? Нема жодної істоти, у якої не було б батьківщини, — з глибоким переконанням сказав старий. — Ось я й кажу: повертаються. Чи є потреба заради солі переходити сотні кілометрів? Шкода їх…
— Добре, дідусю, зрозумів, зроблю! — пообіцяв Камо. — Ось тільки не знаю, де взяти кам’яної солі. Але знайду неодмінно.
— У нас дома є, я принесу, — охоче запропонував свої послуги Грикор.
— От і добре, — розчулився дід, — ми цим остаточно привчимо їх до нас.
Радісні, пішли хлопці від діда. Тепер вони розуміли, що полювати — це означає не лише вбивати диких тварин, але й турбуватися про них.
Коли Камо наступного ранку з великою грудкою кам’яної солі на плечах з’явився на горі, він побачив куріпок, які юрмилися біля джерела. Вони набирали в дзьобики воду і високо піднімали голову, щоб проковтнути її.
Камо усміхнувся. «Просять для нас у неба довгого життя», подумав він, згадавши слова діда Асатура.
Життя навколо оазису
За кілька днів після того, як біля джерела була покладена сіль, дід Асатур покликав хлопців:
— Ходімо на гору, я вам дещо покажу біля вашого джерела.
— Що, дідусю? Скажи зараз!
— Ходімо, ходімо, самі побачите. Все життя будете згадувати.
— Візьмемо Асмік? — запитав Камо.
— Чи піде? У неї сьогодні поганий настрій. Кіт вкрав пташеня, — оповістив Армен.
— Кіт?.. — обурився старий. — Чому ж мені не сказали? Я б з нього шкуру спустив! — дід похитав головою і жартома стиснув рукоятку кинджала.
— Треба взяти Асмік, хай піде з нами, трохи розважиться, — сказав Камо.
Армен пішов на ферму. По дорозі він зупинився біля ставка, викопаного піонерами. Руда глина на дні ставка потріскалась від спеки; якщо попаде в таку щілину курча — і слідів не знайдеш…
«Коли він знову наповниться водою? Коли знову плаватимуть у ставку наші птахи?» сумно подумав Армен.
Асмік була в «дитячій». Одне за одним вона пропускала своїх пташенят через якийсь круглий прилад, звідки вони виходили мокрими, потім виганяла на подвір’я.
— Купаєш? — запитав Армен.
— Ні, це захід проти паразитів. Птахи весь час сухі, а на сухих паразити дуже розмножуються, — сумно відповіла дівчинка.
— Ходімо з нами на гору, до джерела, яке знайшов Камо.
— Джерело?.. Вода сюди дійде?
— Ні, це тільки для диких тварин. Ходімо!
Опівдні вони дійшли до гребеня гори, з ущелин якого пробивалось кілька низькорослих кущів тернику. Сховавшись за ними, діти на чолі з дідом Асатуром почали обережно спостерігати, що робилось біля джерела.
— Куріпка, куріпка з своїми пташенятами! — по-дитячому радісно вигукнула Асмік і хотіла заплескати в долоні, але Камо вчасно стримав її.
Видовище, справді, було чудове. Куріпка-мати, перестрибуючи з каменя на камінь, повільно наближалась до джерела. За нею сіренькими пухнастими грудочками котились крихітні куріпки. А напившись, перевалюючись, слідом за матір’ю вони зникали між камінням і сухою травою.
— Дванадцятеро і ні одної, щоб з’їсти, — прошепотів Грикор. — Дідусю, підстріль…
Старий мисливець скоса глянув на хлопця.
— Хіба можна вбивати такі істоти? — прошепотів Армен.
— Мисливець Асатур шістдесят років блукає з рушницею лісами і полями і ніколи, ніколи не вбивав ще ні дитини, ні матері,— сказав спокійно і поважно, підвівши голову, дід Асатур.
— Але ж мисливець, побачивши дичину, забуває про все! Хіба не так, дідусю? — спитав Камо. — Скажи правду: невже ти ніколи ні матері, ні дитини не вбивав?