Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
А води у бідняків щодалі все меншало. Багачі вволю поливали свої поля і залишали народові тільки краплі. Поля і сади народні сохли І гинули, і люди почали повставати і вимагати своєї частки води. Тоді багачі озброїли своїх слуг-велетнів, поставивши їх біля джерел води і наказавши не підпускати до них людей. «Ваша частка води, — сказали вони людям, — гине на шляху з гір. Підіть подивіться, хто поглинає її…»
Люди взяли лопати й кирки і піднялися в гори. Ішли вони, йшли і, нарешті, побачили, як вода вируючим потоком вливається в одному місці в скелю, а потім знову витікає з неї, але вже не такою сильною і буйною, а тоненьким, безшумним, безсилим струмком… Почали розбивати скелі. Треба ж довідатись, що там робиться, куди дівається, пропадає вода!
Працювали вони дні і ночі: скелі ворушити не жарт!.. Але ось, врешті, перед ними печера — велика-велика, ні кінця, ні краю не видно. Запалили люди смолоскипи, освітили печеру — і що ж бачать!.. В одному з її кутків сидить страшній-престрашний вішап, схилився над водою, і вся вода вливається в його величезну, страшну пащу… Ось цей вішап і поглинає всю воду, і тільки рештки, що збігають у потвори з губів, і дістаються селу. І ще бачать вони: чим більше поглинає вішап води, тим більшим стає він — з хвилини на хвилину росте, ширшає, товщає…
Побачивши людей, вішап затрусився. метнув полум’ям з очей, загримів громовим голосом: «Забирайтеся звідси, а тс проковтну всіх!»
Злякані, розгублені пішли назад люди. А за ними гуркіт, грім: це вішап величезним камінням загороджував вхід до себе.
Повернулись у розпачі люди в село і вирішили поставити в горах кам’яну статую, що зображає вішана. Ту, що ви бачили. Щороку приносили йому жертви, благаючи дати води для полів трохи більше того, що збігає з його губ.
Так, вічною мрією про воду, передаючи її з покоління в покоління, і живе народ. Живе і не втрачає надії, що настане час, коли він буде таким сильним, що не носитиме жертви вішапу, розриє скелі, знайде потвору і відірве їй голову… Що знову буде багато води і вона, як раніше, служитиме людям…
Дід Асатур так образно і переконливо вів свою розповідь, що часом хлопцям здавалось, ніби справді вішап існує і досі поглинає воду, не даючи її Лчавану.
— Виходить, наша річка і є залишком того, що збігає з губ вішапа? — запитав Грикор.
— Ходімо знайдемо вішапа, скрутимо йому голову! — хвилювався Камо. Йому не подобався цей вішап навіть у легенді.
Посміхнувшись, Ашот Степанович сказав:
— Ця легенда має дуже глибокий зміст. В нашій країні давно вже розбили голову вішапу — це зробила Велика Жовтнева соціалістична революція. Джерело народного життя, народного щастя відкрите і вирує тепер. Але ця легенда говорить нам і про інше — про те, що вода тут була і пропала. Нам треба знайти воду.
Наступного дня Ашот Степанович зібрав юних натуралістів. Знову говорили про воду.
Ашот Степанович, жвава, енергійна людина, сказав:
— Багато ви вже зробили, юні шукачі, а води знайти не можете. Десь у глибинах Далі-Дагу вода є, вона в його грудях знаходиться. Пам’ять про воду залишило нам не тільки каміння, залишилась вона і в серцях людей. Легенда, яку ми почули від діда Асатура, передається з покоління в покоління. Вона має прихований зміст. Народ, створюючи легенди і казки, насправді передає наступним поколінням відомості про те, що було. Користується матеріалом дійсності, хоч одягає її в фантастичні форми… Треба розгадати зміст нашої легенди. Давайте ж і візьмемося за це!..
Зелена пляма
Геологи зійшли з нашими юними натуралістами на Далі-Даг. Вони обшукали всі стрімчаки, всі її долини, міжгір’я та улоговини.
Але води не було й сліду!
Де-небудь побачивши кілька сухих очеретинок, вони поспішали до них в надії, що біля них знайдуть воду — не міг же вирости очерет на сухому місці?.. Помітивши зелені кущики, бігли до них, оглядали і копали навколо — не можуть же вони рости без вологи?
Одного разу, коли діти, стомившись від довгих і безнадійних пошуків, збиралися вже повернутись додому, Армен раптом звернув увагу на зелену пляму одного з схилів Далі-Дагу. Вона була дуже далеко — значно вище від вершин Чорних скель, — як оазис у пустелі, різко виділялась на сірому, випаленому тлі гори.
— Там є вода, хлопці,— сказав геолог Ашот Степанович. — Без води не може бути такої свіжої зелені на цих вершинах.