Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— А що ви скажете про інших?
— Крейн написав два гарних оповідання: «Шлюпка» і «Голубий готель». «Голубий готель» написано краще.
— І яка доля спіткала його?
— Він помер. І це не дивно, бо він помирав від самого початку.
— А інші два?
— Обидва дожили до похилого віку, але не стали мудрішими з літами. Не знаю, чого їм, власне, бракувало. Адже ми робимо з наших письменників невідь-що.
— Не розумію.
— Ми губимо їх, як можемо. Насамперед, економічно. Вони починають заробляти гроші. Письменник може добре заробити тільки випадком, хоча зрештою хороші книжки завжди приносять зиск. А заробивши певну суму, наші письменники починають жити розкішно і тут потрапляють у пастку. Тепер їм доводиться писати, щоб підтримувати цей спосіб життя, своїх жінок і так далі, і вони пишуть погань. У них погань виходить не навмисне, а тому що вони поспішають. Бо пишуть тоді, коли не мають чого сказати, коли, так би мовити, воду в колодязі вичерпано. Бо в них заговорило честолюбство. Далі, раз зрадивши собі, вони виправдовують це, і в них виходить ще більше погані, А ще буває: вони починають читати критику. І якщо вірити критикам, коли ті співають тобі хвалу, то доводиться вірити їм, коли вони обзивають тебе нездарою: і тоді ти втрачаєш віру в себе. Нині в нас є два хороших письменники, які не можуть писати,
бо втратили віру в себе, начитавшись критики. Коли вони ще писали, то їхні твори часом були хороші, часом посередні, а часом і зовсім погані, але все хороше залишилось би. Та вони начитались критичних статей і вважають, що треба писати тільки шедеври. Такі самі шедеври, які, як твердили критики, виходили в них раніше. Звісно, то не були шедеври. То були просто хороші книжки. А нині вони зовсім не можуть писати. Критики зробили їх нездарами.
— Хто ж це такі?
— їхні імена нічого вам не скажуть, але, можливо, за цей час вони написали щось нове, знову злякались і знов стали нездарами.
— Та що ж усе-таки відбувається з американськими письменниками? Говоріть ясніше.
— Нічого не можу вам сказати про давніші часи, бо мене тоді й на світі не було, але зараз з ними відбувається всяке. У певному віці письменники-чоловіки перетворюються на метушливих бабусь. Письменниці ж стають Жаннами д'Арк, тільки без її уміння боротися. І ті й ті вважають себе духовними вождями. Байдуже — ведуть вони кого-небудь за собою чи ні. Якщо вони не мають послідовників, то вигадують їх. І марно протестувати тим, кого вони назвали своїми послідовниками. їх звинуватять у зраді. Хай йому дідько! Чого тільки не буває з нашими письменниками! Але це ще не все. Є й такі, що намагаються врятувати свої душі писаниною. То найлегший вихід. Інших занапащають перші гонорари, перша похвала, перша критика, перша думка про те, що вони більше нездатні писати, перша думка, що вони нічого іншого не можуть робити, або ж, налякавшись, вони вступають до організацій, які думатимуть за них. Трапляється й таке, що письменник сам не знає, чого, власне, йому треба. Скажімо, Генрі Джеймс хотів розбагатіти. І, звісно, це йому не вдалося.
— А ви?
— Я маю багато інших інтересів. Я задоволений своїм життям, але мушу писати, бо якщо не напишу певної кількості сторінок, то життя втрачає для мене свою принадність.
— А чого ви хочете?
— р- Писати якомога краще і, пишучи, вчитися. А до того ж я живу й іншими інтересами й радощами.
— Полюванням на куду?
— Так, полюванням на куду й іще багато чим.
— Чим саме?
— Та багато чим.
— А ви знаєте, чого ви хочете?
— Так.
— І вам справді подобається те, чим ви займаєтесь зараз, — оце безглузде полювання на куду?
— Не менше, ніж відвідання Прадо.
— І ви вважаєте, що одне варте другого?
— Перше мені так само необхідне, як і друге. Не кажучи вже про інші речі.
— Звичайно. Інакше й бути не може. Але хіба це справді щось дає вам?
— Дає.
— І ви знаєте, що вам потрібно?
— Безперечно. І те, що мені потрібно, я маю.
— Але ж на це треба грошей.
— А я завжди можу заробити гроші, до того ж мені щастить.
— То, виходить, ви щасливий?
— Коли тільки не думаю про інших.
— Виходить, ви думаєте й про інших?
— Звичайно.
— Але нічого для них не робите?
— Нічого.
— Анічогісінько?
— Ну, може, трошки.
— Як ви гадаєте, ваша творчість варта, щоб нею займатись, вона може бути самоціллю?
— Звичайно.