Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Старий слухав мовчки. Він ніколи не став би сперечатися з гостем за столом.
— То все ага-хан, — сказав Кандіскі.— Ви американець. Так ви нічого не знаєте про ці витівки.
— Ви воювали під командуванням фон Леттова? — спитав його Старий.
— Від початку й до кінця, — відповів Кандіскі.
— То був хоробрий солдат. Я захоплювався ним.
— А ви воювали? — спитав Кандіскі.
— Так, — відповів Старий.
— А я невисокої думки про фон Леттова, — сказав Кандіскі.— Так, він воював. І краще за інших. Коли нам потрібен був хінін, він наказував здобувати його в бою. Як провіант і спорядження. Але потім перестав дбати про своїх солдатів. Після війни я був у Німеччині. їздив туди клопотатися про відшкодування збитків. «Ви австрієць, — сказали мені,— тож і дійте через австрійські інстанції». Я поїхав до Австрії. «Навіщо ж ви воювали?» — спитали мене там. — Ми не можемо брати на себе відповідальність за це. Скажімо, ви поїдете воювати до Китаю. То ваша особиста справа, і ми нічим не можемо допомогти».
«Але ж я пішов воювати як патріот, — висунув я сміховинний доказ. — Я воював, де міг, бо я австрієць і знаю свій обов'язок». — «Гаразд, — відказали мені.— Це чудово. Але ви не можете вимагати, щоб ми оплачували вам ваші благородні почуття». Отак, мене посилали від одного до другого, та врешті з цього так нічого й не вийшло. І все ж я дуже люблю Африку. Тут я втратив усе, однак маю більше, ніж будь-хто в Європі. Мене тут усе цікавить. Тубільці, їхня мова. У мене багато зошитів із нотатками. До того ж я почуваю себе тут справжнім королем, А це дуже приємно. Прокинуівшись уранці, випростую ногу, і служка надягає на неї шкарпетку. Потім випростую другу ногу* і він надягає другу шкарпетку. Вилізаю з-під москітної сітки, і мені вже наставляють штани. Ну, хіба це не казкове життя?
— Справді, казкове.
і— Коли ви приїдете сюди вдруге, ми вирядимося в сафарі, щоб вивчати життя тубільців. Зовсім не будемо полювати, хіба що заради харчування. Зараз я вам покажу один тубільний танок і проспіваю пісню.
Пригнувшись, то піднімаючи, то опускаючи лікті й зігнувши коліна, він зачовгав круг столу, співаючи. У нього те виходило справді гарно.
— Це тільки один танок із тисячі,— зауважив він. — А тепер я піду. Вам уже час поспати.
— Це не спішна справа. Побудьте ще.
— Ні. Вам треба поспати. Та й я перепочину. Масло я заберу, а то геть розтане.
— Побачимось за вечерею, — сказав Старий.
— А тепер — спати. Бувайте.
Коли він пішов, Старий сказав:
— Знаєте, мені щось не віриться в те, що він наговорив про ага-хана.
— Та ніби схоже на правду.
— Звісно, він почуває себе скривдженим, — сказав Старий. — Кожен почував би себе так на його місці. Фон Леттов був диявол, а не чоловік.
— Він дуже розумний, — озвалась моя дружина. — Так гарно говорить про тубільців. Однак ставиться неприхильно до американських жінок.
— Я теж, — відгукнувся Старий. — Взагалі він славний чоловік. А вам, видно, таки треба подрімати. Адже виїздити доведеться десь о пів на четверту.
— То скажеш їм, щоб розбудили мене.
Моло підняв задній край намету, підперши його потім палицями, щоб продимав вітер, і я ліг з книжкою. Свіжий вітер прохоплювався всередину під нагріту парусину.
Коли я прокинувся, час було виїздити. По небу повзли дощові хмари, й стояла задуха. Провідники запакували в ящик з-під віскі кілька бляшанок з консервованими фруктами, шматок смаженого м’яса фунтів на п'ять, хліб, чай, маленький чайник, кілька бляшанок згущеного молока та чотири пляшки пива. Окрім того, прихопили брезентовий мішок з водою і підстілку, що мала правити нам за тент. М'Кола поклав у машину дубельтівку.
— Не кваптесь вертатись, — мовив Старий. — Ми чекатимемо вас, скільки буде треба.
— Гаразд.
— Ми привеземо цього славного чоловіка машиною до Хан-дені. А своїх людей він пошле вперед пішки.
— А ви певні, що машина витримає? Сподіваюсь, ви чините Так не тільки тому, що Кандіскі — мій знайомий?
Треба ж щоб він вибрався звідси. Машина повернеться сьогодні ввечері.
— А мемсаїб [57] і досі спить, — сказав я. — Може, вона захоче прогулятись і постріляти цесарок?
57
Пані — у зверненні до іноземки (інд)