Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-0726-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Міфологія, епос, легенди. Міфологія скіфів, уривки якої збереглися у творах античних авторів, демонструє значну схожість з міфологією інших давньоіранських народів[337]. Окремі образи та сюжети сягають індоіранської (II тис. до н. е.) і загальноєвропейської (близько середини III тис. до н. е.) глибин, але іранський епос рано відокремився від іранської основи. Його характерна риса — культ легітимізму, а провідна тема — боротьба за владу, піднесення ідеї соціальної стабільності. Ці мотиви є і в кельтському епосі[338], але їх немає в германському і балто-слов'янському епосі[339]. На різних іранських територіях існував епічний цикл про царів династії Парадата й подвиги героя цієї династії. Так, у відомому перському епосі «Шахнаме» простежуються ті ж епічні цикли, що й у скіфському[340]. Це різні варіанти так званої легенди про походження скіфів, створені за схемою космогонічних міфів. Згідно з однією з легенд, усі скіфи походили від трьох синів першої людини Таргитая, який народився від Зевса та доньки ріки Борисфен (Дніпро). Молодшому з синів — Колаксаю — пощастило заволодіти священними золотими дарунками, що впали з неба, і він став першим царем [Herod., IV, 5—7]. Від Колаксая походив рід скіфських царів (воїнів), від його братів — роди, що утворили інші верстви суспільства: жерців, хліборобів та скотарів[341]. Таргитай був, певно, персонажем ще доскіфського епосу — індоарійського або кіммерійського, якого скіфи приєднали до своєї міфічної генеалогії. На підставі зображень на ритуальному посуді IV ст. до н. е. реконструюється продовження історії синів Таргитая: їх суперництво у боротьбі за владу, перемогу молодшого сина і врешті-решт його загибель від руки невпізнаного ним батька або підступів старших братів[342].
У другій версії легенди, яку розповідали ольвіополіти, першими людьми в скіфській країні були Агатірс, Гелон і Скіф, які народилися від Геракла і напівдіви-напівзмії, що жила у священній місцевості Гілеї. Старших братів мати вигнала, оскільки вони не змогли виконати завдання батька — натягти його лук та оперезатися його поясом. Це вдалося лише молодшому — Скіфові, від якого й походили скіфські царі [Herod., IV, 8—10]. Власне, обидві версії легенди передають скіфську історію, але перша з них обґрунтовує соціальний устрій суспільства, а друга — взаємовідносини етносів. Агафірси (фракійці?) і гелони (іранофракійці) були найзначнішими етнічними утвореннями, з якими скіфи зустрілися в Північному Причорномор'ї.
Очевидно, багато переказів і навіть етнографічних етюдів у працях античних авторів були фрагментами скіфського епосу. Це, наприклад, розповідь про культ бога-меча і його вівтарі, що нагадує центральноєвропейські легенди. Фольклорні елементи можна знайти в оповіданні про поховання скіфських царів у священній місцевості Герри, про похід перського царя Дарія до Скіфії тощо[343]. Про Атея, одного з уславлених скіфських правителів, був складений, можливо, цикл легенд, що частково зберегли античні автори. В них, зокрема, підкреслювалася простота звичок царя[344].
Релігійні уявлення та обряди. Повідомлення про скіфських богів записані Геродотом в середині V ст. до н. е. [Herod., IV, 59], але, безумовно, це — давні божества, яких споконвіку шанували скіфи. Ці божества згадуються за старшинством, вказуються їхні грецькі аналогії: Гестія (Табіті), Зевс (Папай), дружина Зевса Гея (Апі), Аполлон (Ойтосір), Афродіта Уранія (Аргімпаса), Геракл та Арей. Для двох останніх богів скіфські імена за якихось обставин не вказано, можливо, їхні культи були близькі грецьким. Скіфи царські, крім того, шанували Посейдона (Тагімасада), свого небесного заступника й, вірогідно, втілення військової сутності — кшатри. Не зовсім звичайним для скіфського суспільства здається таке почесне становище Гестії-Табіті. Можливо, за цим криється шанування вогню, притаманне усім іранцям[345]. Ім'я Табіті збереглося у давньоіндійському епосі (Тапаті, дочка Сонця у «Махабхараті»), а також у осетинському (бог ланцюга для вогнища Сафа)[346]. Культ Афродіти-Уранії скіфи запозичили у Передній Азії. Беручи до уваги зображення (найдавніше з них — на срібному «дзеркалі» VII ст. до н. е. з Келермеського кургану), доходимо висновку, що це божество — один з різновидів Великої Богині, відомої як Іштар, Астарта, Східна Артеміда, Мати Богів. Це божество плодючості, в основному тварин та людей, а також захисниця і покровителька царів. У персів подібним божеством була Анахіта, яка в IV ст. до н. е. перетворилася на божество царської династії.
337
Лелеков Л. А. Ранние формы иранского эпоса // НАА. — 1979. — № 3. — С. 173—188; Раевский Д. С. Скифо-сарматская мифология // МНМ. — Т. 2. — М., 1982. — С. 445—450.
338
Про скіфо-кельтські епічні збіжності див. праці Ж. Дюмезиля, напр.: Дюмезиль Ж. Скифы и нарты. — М., 1990. — С. 64—70, 168—172.
339
Лелеков Л. А. Указ. соч. — С. 187.
340
Толстой И. И. Черноморская легенда о Геракле и змеедеве // Статьи о фольклоре. — М., 1966. — С. 234—238.
341
Грантовский Э.А. Индо-иранские касты у скифов. — М., 1960. — 22 с.
342
Раевский Д. С. Очерки идеологии скифо-сакских племен. — М., 1977. — С. 115—118; Лелеков Л. А. Указ. соч. — С. 186.
343
Лелеков Л. А. Указ соч. — С. 185; Белозор В. П. О сущности скифского Герроса // Киммерийцы и скифы. — Ч. 1. — Кировоград, 1987. — С. 18—20; Лелеков Л. А., Раевский Д. С. Скифский рассказ Геродота: фольклорные элементы и историческая информативность // НАА. — 1979. — С. 68—78.
344
Гуриев т.А. Наследие скифов и алан. — Владикавказ, 1991. — С. 38—50.
345
Раевский Д. С. Очерки... — С. 87—109.
346
Гуриев Т. А. Указ, соч. — С. 149—155.