Гордівниця Злата

Вичекавши мить, ватажок став повільно наближатися до дівчини. Злата розуміла, що звір не пробачить їй жодного неправильного руху. Страх скував її, але вона з усієї сили намагалася здаватися спокійною. Звір підійшов до дівчини й став поруч, ніби визнавши її рівність.

— Дякую тобі, вільний звіре, — зворушено прошепотіла Злата.

Ворожість зникла. Один за одним Гончі Пси ставали поруч з дівчиною, немов приймаючи її до своєї зграї.

Коли Злата знову вирушила в дорогу, Пси йшли, супроводжуючи її, як почесний ескорт. Кожен здивувався б, побачивши цю дивну процесію. Золотом виблискувало волосся дівчини, і сріблом відливала шерсть звірів, які гордо й велично йшли поряд.

— Овва, та ж я втекла, не тікаючи, — раптом вигукнула дівчина й сумно додала: — Ось я і виконала всі три умови, а каравела, як і раніше, далеко.

Собаки нащулили вуха, ватажок щось прогарчав, один із Псів відокремився від зграї, підійшов до дівчини й підставив їй спину, пропонуючи сісти. Зворушена, Злата не знала, що й думати. Осідлавши пса, вона обхопила його за шию.

Пси зірвалися з місця й понеслися вперед. Кілька разів під час дороги Злата змінювала «скакуна». Ніколи їй не доводилося переносити таку скажену гонку. Вітер свистів у вухах, іскри сипалися з-під лап, що світилися. Гончі Пси знали, що таке швидкість, і віддавалися їй до кінця, але вперше вони гналися не в ім’я біди, а заради щастя.

Стало швидко розвиднюватися, начебто хтось прибирав з очей Злати непроглядну чорну вуаль. Пси-привиди зблякли, посвітліли й розтали в передсвітанковому серпанку. Злата не встигла подякувати їм і здивуватися їхньому зникненню, як побачила перед собою море. Бурхливе й непокірне, воно милувалося своєю силою, перекочуючи величезні вали хвиль. А біля берега стояла прекрасна каравела з вітрилами, схожими на величезні пелюстки троянди. Злата відразу впізнала корабель своєї мрії. З каравели на берег були протягнені східці. Корабель чекав на дівчину. Збулося все, про що вона мріяла. Тепер випробування позаду, і незабаром вона зустрінеться з принцом. Злата весело розсміялася і попрямувала до східців. Тієї миті, коли вона збиралася ступити на трап, на берег накотила велика хвиля, обливши дівчину солоними бризками. З тихим шелестом відступивши в море, прибій залишив на піску химерно закручену перламутрову черепашку.