Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Є на те також причини, пов’язані з модою: чорний нікаб, здається, здобув неабияку популярність завдяки заможнім жінкам із багатих країн Перської затоки (мал. 9B кольор. вкладки). А що вже казати про кольорові хіджаби, які старанно накидали на себе, щоб мати спокусливий вигляд? Очевидно, що всі ці «помади-мусульманки» шукають компроміс між тим, як себе показати, і тим, як себе приховати: іслам означає мир, чистоту, але при тому й покірність. Однак що робити, якщо ти водночас любиш і Творця свого, і усе навколо, що дарує тобі світ248.
За часів пророка жінки мали достатньо свободи, на думку знавців Корану, що вивчали історію ісламу від його становлення. Аль-Газалі, до прикладу, казав: «Видивлятися на жінок – це злочин для мусульман, і свідомий іслам відкидає звичаї тих країн, де жінок обмежують чи урізають їхні права й обов’язки». Хадіджа – перша дружина пророка, була перша й у тому, що повірила в нього беззастережно; погляди іншої жінки Магомета, Аіші, набули особливої ваги для мусульман за всю історію існування ісламу. Читаючи суворі приписи та погрози, що їх придумали для жінок правовірні чоловіки, мусульмани можуть запитати самих себе, що трапилося б нині з жінками пророка, якби їм довелося жити в суспільстві, де безжалісно панує закон шаріату. Відповідь сучасних вірян була б чудовим індикатором вибору, який кожен мусить зробити сам249.
Релігія пропонує норми вірним, що, як і безвірні, шукають опори в хаосі сучасного життя. У відповідь на пошуки цього блага юдейські рабини, отці християнської церкви та мусульманські збирачі традицій пропонують правила доброчесності та дрес-коду, між якими багато спільного. Коротко кажучи, ці правила обмежують винятково жінок. Священнослужителі нерідко намагалися проштовхнути власні міркування, маніпулятивно інтерпретуючи священні тексти. Це відбувається ще й досі з тієї причини, що йдеться радше про владу, ніж про віру. Тепер, коли сучасні жінки по всьому світу отримують більше насолоди від навчання, знову згадують давні релігійні традиції, щоб увіковічнити надійні ієрархічні стосунки. Часто релігійний радикалізм виникає з боязні чоловіків утратити авторитет.
Жіноче тіло, мабуть, іще до другої половини минулого століття здавалося білим аркушем, на якому богослови безперешкодно проектували власні візії. Причому відповідальність за збуджений стан чоловіка здебільшого покладали на жінку, на відміну, наприклад, од чоловіків бакаірі в Центральній Бразилії, які вміли приборкувати повсталу плоть звичайною мотузкою. У деяких традиціях чоловічі бажання чи фантазії досі мають релігійний підтекст, коли йдеться про незайманість і манеру одягатися250. Дуже шкода, що жінки всіх трьох релігій за тривалий час так і не спромоглися, не мали змоги сформулювати, якими вони бачать себе і ту іншу, не зодягнену, стать. Однак зміни у кожній з трьох світових релігій відбуваються щодалі активніше251.
Той, хто оглядається на «зодягнену» історію релігії, не може ігнорувати ці факти: чи то про людей, що ходили голими і носили лише футляр для пеніса; чи про європейські завужені штани або традиційно непокрите жіноче волосся, голови, груди, п’яти, литки; чи про декольте, нейлонові панчохи, светри до пупця, бікіні чи буркіні – напучування релігійних діячів щодо одягу зазвичай були вельми однобокі. Повчання стосувалося лише жіночої одежі, що в їхніх очах виглядала нечестиво. Замість боротьби супроти своїх бентежних пожадливих почуттів, відповідальність за власну жагу значною мірою переклали на протилежну стать. Відтак заклик до обопільного самоконтролю присікли ще на його зародковій стадії.