Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Лише наприкінці життя Магомета його власним жінкам таки було велено покривати голову. Одразу по смерті пророка і після захоплення суміжних територій жінки, що належали до вищих класів, почали покривати голови, накидка набула узвичаєного статусу серед мусульманок із достойніших прошарків завдяки процесу асиміляції, ще досі в деталях не вивченого.
Лейла Ахмед, авторству якої належить наведена цитата з книжки «Жінка і стать у мусульманстві», як фахівчиня в цій царині зауважує, що «інші етнічні та релігійні групи так само формували фундаментальну культуру Близького Сходу, як і мусульмани». У ранньому мусульманстві повсякденне життя визначалося наявними місцевими звичаями, часто так є і нині231. Відокремлюючи мусульманські приписи від інших побутових локальних традицій, ви отримаєте, як і сама авторка мусульманського походження, викривлені факти, за якими ісламський звичай одягатися трактуватимуть, часто несправедливо, як щось унікальне, особливе: «Месопотамська, перська, грецька, християнська і, зрештою, мусульманська культури – усі вони сприяли практиці контролю над жінками та їхньому упослідженню».
Тексти завжди залишаються питанням інтерпретації, вони вмонтовані в певні ідеї свого часу. Це так само стосується настанов щодо дрес-коду для жінок, як свідчить Лейла Ахмед, і питання, чому мусульмани не лише через століття по смерті пророка Магомета, а й у наш час знову фокусують на цьому увагу232.
Коран і традиція: яскраві відмінності
Коран містить два важливих вірші, що повертаються до інструкцій стосовно одягу. В одному з них (Сура 33:59) читаємо таке:
О Пророче, скажи своїм дружинам, донькам та іншим віруючим жінкам, що вони повинні облачатися в джильбаби (поза домівкою): так буде найзручніше їх упізнавати і не чіплятися до них. А Аллах наш наймилосердніший усе прощає!
Термін «джильбаб» (jilbab, множ. джильбабіб – jilbabib) позначає широкий довгий одяг, що його носять ісламські жінки, які вбачають у цьому вбранні правильну інтерпретацію обов’язкової жіночої одежі (мал. 9A кольор. вкладки). Одкровення цього тексту з’явилось у пророка як реакція на один інцидент. Маленькі вулиці міста Медини, що в сучасній Саудівській Аравії… У будинках не було вбиралень, тому жінки мусили справляти свої потреби десь на околиці міста. Згідно з переказом, Зайнаб – одна з жінок пророка – якось увечері 626 року саме з цією метою вийшла з дому і натрапила чоловіка, що почав її домагатися (таке трапляється в різних куточках світу з ризиком зґвалтування). Після цієї події Магомет наказав усім вірянкам використовувати частину свого джильбаб – жіночого одягу, щоб прикрити себе. Віднині саме так упізнаватимуть порядних жінок233.
Вищезгаданий момент покривання голови, як свідчив згодом дослідник мусульманства Ібн Касір (1301–1373 рр.) в одному коментарі, зробив мусульманських жінок упізнаваними. У цьому вбранні вони могли безпечно прогулюватися вулицею й захистити себе від можливих нападів чи запобігти їм. Адже всім буде зрозуміло, що жінки ці не якісь там безбожниці чи рабині, відтак їх залишать у спокої. Призначення тексту було, без сумніву, саме таким: захистити жінок пророка та дружин інших мусульман, на жаль, у тогочасному суспільстві жінки не були на хорошому рахунку. Ще й нині жінкам часто навіюють, нібито манера непристойно одягатися може слугувати причиною наруги.
У іншому тексті Корану (Сура 24:31), що присвячений жіночому одягові, ведуть мову про ще один його елемент, назва якого арабською звучить як хімар (khimar) – хустка чи шаль, що покриває голову (мал. 9С кольор. вкладки).
І сказано було вірянкам опустити очі долу та берегти честь і не показувати свої прикраси (zinat), окрім тих, що на видноті. Нехай вдягають хустки-накидки на груди і прикраси від усіх ховають, бачити їх може лише чоловік, або батько, або батько чоловіка, або син… Нехай вони не тупають стопами, аби те, що приховують під своїми прикрасами, не стало явним.
В арабському тексті тричі вжито одне й те саме слово «зінат» (zinat). Текст містить застереження щодо надмірного макіяжу й прикрас на шию, браслетів на руку та щиколотку. Ідентичні поради адресувало своїм вірянам християнство на цих теренах, проповідуючи той самий ідеал скромності.
Арабське слово zinat дійсно означає «прикраса» або «коштовність» у цілому, включаючи «прикраси із золота або срібла, які жінки носять на щиколотках». На думку деяких учених, поняття «зінат» застосовується тут винятково для зовнішніх прикрас і оздоб: «Використання одного і того ж слова в заключній частині вірша: “Нехай вони не тупають стопами, аби те, що приховують під своїми прикрасами, не стало явним” підтримує [цю точку зору], оскільки єдиними прикрасами, про які можна дізнатися через тупотіння ніг, є кільця на щиколотці»234.