Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Муфтій застерігає, що жінки від природи спокусливі та чарівні, відтак провокують тривожні ситуації у громадських місцях. Він знаходить рішення проблеми, цитуючи переказ: той, кого вабить незнайома жінка, йдучи тією самою стежкою, мусить негайно повертатися додому. Там він зможе випорожнити сім’я свого збудження, що законно йому належить, тоді диявол не спіймає його в гріховну пастку240. Напучування, які повторювали неодноразово протягом століть, завдячують своїй появі творам імама Аль-Бухарі – одного з найвідоміших збирачів хадисів. Іще й сьогодні численні священнослужителі впевнено тримаються цих настанов. На каналі Ютьюб деякі проповідники, наприклад Абу Чайма, попереджають жінок про те, що жодної їхньої молитви не почують, якщо жінка не завжди жадає чоловіка, коли той приходить додому збуджений. Жінка порається біля печі – жодних вибачень: «Краще хай той хліб згорить, ніж чоловіка розпалити, та навіть якщо сидить вона на верблюді – мусить негайно спуститися, коли він її жадає». Побожних жінок залякували тим, що буцімто Бог од них відвернеться, якщо вони не дотримуватимуться правил одягання й не коритимуться своїм чоловікам. На думку Абу Чайма та його ультраортодоксальних духовних однодумців, ангели все записують – «якщо жінка відштовхує чоловіка… то впаде на неї прокляття Аллаха»241. Однак кому ж не бракує нахабства вирішувати, які молитви слухатиме Господь, той, котрого величають у Корані «Богом милосердя»?
Граничні судження релігійних діячів на кшталт Абу Чайма чи Юсуфа аль-Карадаві становлять частину прадавньої спадщини, в якій вимагали абсолютний контроль над жіночими тілами та їхніми матками, – патріархальний спадок, що формувався ще задовго до появи ісламу в немусульманських країнах. Духовні особи, що наполягали на обов’язковому статусі покривання жінок у мусульманстві, не могли уникнути упередженої інтерпретації текстів. Їхні аргументи трималися на необґрунтованих доказах. Основна мета полягала в тому, щоб підтримати ієрархічне співвідношення між чоловіком і жінкою та примусити жінок якомога міцніше осісти вдома, подалі від людського ока. Ці люди керувалися власними симпатіями, не замислюючись над причинами того, чому в одкровенні пророка йшлося про жіночий дрес-код.
Накидки – «не мусульманська повинність»
Як свідчать колишні та сучасні авторитетні мусульманські релігійні діячі, а також дослідники ісламу, Коран не містить реальних вказівок щодо обов’язку жінки повністю покривати тіло чи бодай носити хустку. Коротко підсумую, як у Корані інтерпретують три центральних поняття: хіджаб, джильбаб і хімар.
• Про хіджаб (hijab) як вказівку на покривання голови в Корані не згадують узагалі. Це слово фігурує у вірші (Сура 33:53) і має буквальне значення: фіранка чи розмежування, крім того, стосується воно винятково дружин пророка. Усі дослідники сходяться на такій версії. У Корані, вужче – у цьому вірші, сказано, що чоловіки-мусульмани повинні розмовляти з жінками Магомета, коли ті в хіджабі. Ідеться радше про приватність розмови з його дружинами, що ніяк не стосується всіх інших представниць жіночої статі. В одному з попередніх віршів (Сура 33:32) пророк наголошує на тому, що його жінки не такі, як усі.
• Інтерпретація поняття «прикраса» (zinat) нібито стосується цілого жіночого тіла (іноді навіть включно з обличчям і руками) і заснована на тенденційних міркуваннях.
• Джильбаб (jilbab) – це плаття, яке одягають поверх іншої одежі або своєрідне пальто, яким покривають у тому числі й голову. Представники духовенства, які наполягають на обов’язковому використанні хіджаба, цілком ігнорують історичне підґрунтя і його суть у одкровенні (Сура 33:58): мова йшла конкретно про захист жіночої цноти від косих поглядів чоловіків саме в той момент, коли жінка справляла свої фізіологічні потреби.
• Текст про хімар (khimar) у Сурі 24:31 ознайомлює нас з великою хусткою, що покриває тіло з голови по груди. Віднині бачити груди оголеними було не по-мусульманськи; покривати цю ділянку тіла в доісламській арабській культурі прийнято не було. Коли арабські клани вирушали воювати, жінки проводжали їх, відтоді й з’явився звичай оголювати груди і в такий спосіб надихати воїнів на героїчні вчинки242. Відповідний вірш у Корані зовсім не стосується традиції покривати жінкам голову чи волосся. Роз’яснення про потребу ховати під одягом усе тіло з’явилося вже після часів життя пророка. Якщо Магомет мав на увазі все тіло без винятку, ще й на додаток голову й обличчя, не було жодної підстави раптом наказувати жінкам закривати груди, – саме це слово фігурує в тексті243.