Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
Коли він підійшов до полковника, той підвів скуйовджену голову і здивовано витріщився, ніби дивуючись, чому священик все ще тут. І справді, з якоїсь причини отець Бравн пробув тут набагато довше, аніж на це дозволяла ввічливість.
— І що?! — закричав Крей. — Ви, певно, також вважаєте мене божевільним?
— У мене було таке припущення, — стримано відповів священик. — Але тепер я змінив свою думку.
— Це ви про що? — розлючено огризнувся полковник.
— Розумієте, справжній божевільний, — пояснював отець Бравн, — плекає своє божевілля. Він не починає протистояти своїй хворобі. А от ви намагаєтеся натрапити на слід злодія, хоча ніякого сліду немає. Ви боретеся проти цього. Ви хочете того, чого не хоче жоден божевільний.
— І чого ж я хочу?
— Ви хочете знайти докази проти себе, — відповів отець Бравн.
Священик ще не договорив, а полковник різко підвівся на рівні ноги, і стривожено дивився на отця Бравна.
— От чортівня! Та ви, отче, правду кажете! — вигукнув він. — Вони всі в один голос стверджують, що злодій хотів вкрасти срібло, можна подумати, що я не повинен так вважати! І вона теж, — полковник кивнув у бік Одрі, хоча священик і так зрозумів, про кого йдеться, — вона теж докоряє мені, що жорстоко стріляти у якогось нещасного хатнього злодія, і що треба бути одержимим дияволом, щоб ображати бідних беззбройних тубільців. А я ж був добродушним чоловіком, майже таким, як Петнем.
Після короткої павзи він додав:
— Знаєте, я вас, щоправда, ніколи не бачив; та саме вас попрошу розсудити цю справу. Петнем і я були друзями, ми разом служили. Але я брав участь в одній операції на афганському кордоні, і отримав своє звання раніше, аніж инші. Ми обоє були поранені, і нас відправили додому. У той час я був заручений з Одрі, вона поверталася разом з нами. Та під час цієї подорожі сталося щось дивне. Щось дуже дивне. У результаті Петнем забажав, щоб ми з Одрі розійшлися, і навіть Одрі почувалася дуже невпевнено. А я ж знаю, про що вони думають. Я знаю, ким вони мене вважають. І ви теж знаєте.
А тепер — про факти. Останнього дня, коли ми були у великому індійському місті, я запитав Петнема, де можна купити мої улюблені сигари, а він показав мені крамничку навпроти житла, котре винаймав. Я, звичайно ж, знайшов це місце, хоча слово «навпроти» не надто вдале, коли один пристойний будинок стоїть навпроти п’яти чи шести жалюгідних халуп. Можливо, я помилився дверима, вони відчинилися доволі важко, всередині було темно. А коли я повернувся, то двері зачинилися за мною з гучним брязкотом, так ніби на них була незліченна кількість засувів. Не залишалося нічого иншого, як навпомацки просуватися уперед. Я зробив кілька кроків у темному коридорі. Врешті я намацав ногою сходинки, далі були двері, на клямці яких були вирізьблені якісь східні орнаменти (я це зрозумів, коли доторкнувся до неї). Мені довелося докласти зусиль, щоб відчинити їх. Потім я опинився у кімнаті, яку маленькі світильники наповнювали якимось зеленкуватим світлом. Я знову зробив кілька кроків, і в скупому освітленні розгледів щось на кшталт великої гори. Я ледь не впав на цю кам’яну брилу, і збагнув, що це Ідол, і він повернений до мене спиною.
Та судячи з невеликої голівки, і якомусь хвосту чи відростку, ідол не був людиноподібним. Відросток нагадував вигнутий палець, він вказував на символ, вирізьблений на кам’яній спині. Мені зробилося моторошно, та я все ж на-мага вся роздавитися, що це за символи, і тоді сталося щось жахливе. Без найменшого шуму відчинилися инші двері позаду мене, й увійшов смаглявий чоловік у чорному одязі. На його обличчі застигла крива посмішка, його тіло видавалося мідним, а зуби були кольору слонової кістки. Та, знаєте, найбільше мене здивувало те, що він був у європейському одязі. Я був готовий побачити там якогось священнослужителя у розкішному вбранні або ж голого факіра. А це ніби свідчило про те, що чортівня заволоділа усім світом. Саме так все це виглядало.