Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Офіціант поставив перед Шершуном невеличкий графинчик із коричневою рідиною і блюдце з нарізаним лимоном. Тримаючи пляшку з шампанським, він виразно подивився в очі генералові.
— Так, віднесіть її дівчатам і скажіть, щоб випили за моє здоров’я. А я вип’ю за їхнє.
Володимир Дмитрович налив зі шкалика коньяк у бокал, але пити не спішив. Коли офіціант поставив на стіл перед дівчатами пляшку з шампанським і щось сказав, ті разом подивилися в бік генерала. Шершун підняв бокал і неголосно, але так, щоб дівчата почули, сказав:
— Запрошую красунь випити за гарний настрій і за щастя.
Банальні слова в цій обстановці прозвучали природно й дівчат
зовсім не здивували. Безумовно, вони до таких варіантів звикли й заперечень не мали. Офіціант умить відкоркував пляшку, професійно розлив у високі фужери. Дівчата усміхнулися Шершуну, підняли келихи, але пити не поспішали.
— У красунь виникає запитання: чому такий симпатичний мужчина сам? — кокетливо мружила очі малявка, вдихаючи якомога більше повітря в свої пишні груди.
— Можу поділитися своїм щастям, якщо ви погодитеся підсісти до мого столика: не розказувати ж усім присутнім у залі свою таємницю, — генерал теж підпустив у очі бісиків.
Дівчата перекинулися кількома словами, одночасно підвелися, взяли свої склянки з жовтою рідиною й підійшли до столика Шершуна. Офіціант, помітивши це, швидко переніс пляшку й фужери з шампанським на столик Шершуна.
— Міла, — першою подала руку висока блондинка.
— Володимир, — генерал злегка потиснув руку красуні.
— Стелла, — удавано зашарілася малявка й теж простягнула генералові руку.
— Володимир, — Шершун потиснув і її правицю. — Прошу до мого столика. Зараз ми постараємося зробити так, щоб за ним стало весело й, само собою, ситно. Хлопче, — генерал кинув погляд у бік офіціанта. Той миттю виріс перед Шершуном.
За півгодини всі троє вже майже обіймалися, говорили дурниці та сміялися з непристойних анекдотів. На них ніхто з присутніх у залі уваги не звертав.
— А тепер у мене є пропозиція, — генерал зробив серйозне обличчя. — Для двох я вже трішки підтоптаний — боюся за здоров’я, а ось одну з вас можу трішки підтримати матеріально, — Шершун знав, що з такими дівчатами вдавати з себе джентльмена ні до чого.
Ті переглянулися. З цієї секунди дівчата обернулися з подруг на конкуренток. Але вони навіть не встигли сказати й слова, генерал усе вирішив за них.
— Я б хотів, щоб зі мною поїхала Міла, а мила Стеллочка має змогу ще трішки розслабитися за цим столом: а бува нагрянуть її друзі, й вони разом гарно проведуть час. За все заплачено. Дякую за компанію, — Шершун навіть не чекав відповіді від Міли, поклав на стіл три зелені сотки, взяв під руку блондинку і швидко вийшов з нею з ресторану.
З
Після розмови з Володимиром, який виявився генералом СБУ Володимиром Дмитровичем Шершуном, Міла не спала цілу ніч. Вона часто не спала вночі. Але то була її робота. Щоправда, нерідко траплялися клієнти, вік яких — не для фізичних навантажень. У Міли в сумочці, разом з обов’язковим атрибутом проститутки — презервативами, завжди лежав міні-набір медичних препаратів. Й не раз доводилося застосовувати не лише валідол, а й гліцерин, но-шпу та інші спазмалгетики. Бувало, що такі діди-коханці, заплативши за цілу ніч і отримавши задоволення не зовсім природним способом, хропіли до ранку, даючи поспати й Мілі.
А пропозиція, що надійшла від симпатичного генерала, дивувала і своєю незвичністю, й умовами. Володимир Дмитрович запропонував їй звабити його сина, якого теж звати Володимиром і в якого з’явилися проблеми з наркотою. Міла повинна прив’язати до себе хлопця дуже просто і природно — високим класом гетери. За це генерал обіцяв улаштувати її особисте життя. Причому, хоч він навіть не натякнув, як буде це робити, Міла повірила.
Усього задуму генерала дівчина не знала, та їй цього й не треба. Вона звикла на життя дивитися так: сьогодні треба думати про сьогодні, а завтра буде завтра. Звичайно, так було не завжди. Але доля її поторсала, витягши молоду недурну киянку з непоганою родослівною на панель, і тепер вона думала тільки про одне: як день проспати і ніч протриматися.
Шершун знову і знову шукав способи й варіанти порятунку сина. Він пам’ятав слова, які сказав йому один молодий, але
розумний психолог, до якого генерал звертався по допомогу. «Вашого сина ніхто не врятує, жоден лікар, жоден психолог, ні міліція, ні громадський осуд. Наркомани — хворі люди, але лікуватися, на відміну від звичайних хворих, вони не хочуть. Не хо-чуть! І лише одиниці з тисяч, із десятків тисяч цих пропащих людей повертаються до нормального життя. І знаєте, хто їх рятує? Самі себе. Вони опускаються на самісіньке дно, де бруд і ницість доходять до такої межі, що наркомани самі лякаються. Лякаються самих себе. І лише досягнувши того дна, вони відштовхуються від нього й виринають на світ Божий. Важко, боляче, нелюдськими зусиллями й нелюдськими муками. Але той, хто зумів виповзти з наркотичного пекла сам, майже ніколи туди не повертається. В усьому цьому є лише малесеньке «але». Рідко хто відчуває межу між простим падінням, борсанням у лайні й справжнім дном. А от відчути і зрозуміти, що ти на дні, треба щоб хтось допоміг. Отут і потрібно, щоб поруч була людина, яка падає з наркоманом разом, така сама нещасна й кінчена, як і він, і смерті якої наркоман не хоче. За яку він переживає більше, ніж за себе».