Соло бунтівного полковника. Вершина

У ресторані децибелами тиснула на мозок музика. У центрі великої зали, на вільному від столиків місці топталося- вихилялося кілька дівчат. Танцювали без особливого ентузіазму, поглядаючи в різні боки й видивляючись можливих клієнтів. Різночитання мети перебування тут дівчат навіть не припускалося: професійних проституток ні з ким не сплутаєш.

Окрім жриць кохання в залі ще з десяток відвідувачів.

За кількома зсунутими одне до одного столиками відзначали якісь урочистості, й видно було, що люди вже явно напідпитку.

У кутку, подалі від танцюристів, дві дівчини розмовляли, не звертаючи, здавалося, уваги на оточення. Перед ними не було ні пляшок, ні тарілок. Кожна тримала склянку з якимось напоєм яскраво-жовтого кольору й удавала, що п’є. Шершун попрямував до них. Умить перед генералом виріс офіціант -

молодий стрункий хлопчина зі світлими очима, світлим волоссям та з хитрим і нахабним поглядом.

— Я сяду недалечко від тих дівчат. Принеси сто грамів «Закарпатського» коньяку, лимончик і пляшку «Артемівського». Коньяк і лимон — мені, шампанське — тим дівчатам, — Шершун випалив це, не давши сказати хлопчині й слова. Офіціант кивнув і швидко пішов виконувати замовлення.

Генерал сів за столик поруч із тим, за яким про щось тихенько розмовляли дівчата. Вони звернули увагу на нового відвідувача і, мабуть, уже говорили про нього. Дівчата були з тієї самої когорти, що й ті, які танцювали репрезентативний танок у центрі зали, — Шершун щодо цього не мав жодних сумнівів. Ці дівчата сьорбатимуть по граму сік, доки хтось із клієнтів не клюне й не запросить до свого столу або й просто запропонує «вийти поговорити».

Володимир Дмитрович кілька разів кинув погляд на сусідній столик, оцінив обстановку й міг би вже більш-менш детально описати й охарактеризувати обох дівчат.

Одна з них, фарбована блондинка з довгим прямим волоссям, що сиділа боком із закинутими одна на одну довгими ногами, у короткій темній спідничці й прозорій світлій блузці, мала красиве привітне обличчя. Обдарувавши генерала кількома пильними поглядами, вона більше в його бік не дивилася. Зате друга дівчина, дрібненька, з маленькою голівкою, коротким темним волоссям і здоровенними персами, що займали майже третину всього її тіла, зиркала на Володимира Дмитровича раз по раз і щось коментувала співрозмовниці.

«Ця малявка тут за пристяжну», — зрозумів генерал. — Блондинка — породиста красуня, що знає собі ціну, — в цьому дуеті корінна. Значить, будемо брати фортецю штурмом, за всіма правилами бойового мистецтва».